Дракон із шоколадним серцем
- Автор: Бёрджис Стефани
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-681-0
- Переводчик: Дарина Березіна
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Дракон із шоколадним серцем». Краткое содержание книги:
Усі знають, що дракони люті й могутні. Юна Авантюрина вважає себе саме такою, але дорослі родичі не відпускають її саму з печери. Тож якось рішуче дитинча крадькома тікає з печери — і тут-таки потрапляє в пастку. Запашний трунок підступного мага перетворює войовничу драконку на беззахисну дівчинку. І вже немає гострих іклів, широких крил і вогню, що вивергається з пащі. Байдуже, наскільки сильнішою за людей була Авантюрина, — тепер вона одна з них. Неймовірні пригоди чекають попереду, адже тепер у її житті, окрім слабкого тіла, є нове пристрасне захоплення — шоколад.
А ще всі ті вбрані в сукні жінки мали довге волосся. Чому я раніше цього не помічала? Я ж так намагалася набути пристойного вигляду, що аж придбала новий одяг! Хтозна, може, я власноруч усе зруйнувала, дозволивши відчикрижити собі волосся?
Щось дуже дивне відбувалося в мене всередині, коли я роздивлялася тих довговолосих жінок. Груди мої щокроку наче стискалися дужче й дужче, і дихання вже не вміщалося в них. Ба більше, щось швидко й важко затремтіло в горлі, наче маленька пташка застрягла там і тепер несамовито намагалася виборсатися назовні.
— Шоколадний будинок отам, попереду, — звернулася до мене Сілке. — Ходімо, Таємнича-Авантюрино-Нізвідки. Нас ніколи не впустять усередину, до їхніх бундючних відвідувачів, але, якщо ми вже прийшли, можна принаймні у вікно зазирнути.
Нас ніколи не впустять усередину.
Ноги відмовлялися йти, коли я спробувала зрушити з місця.
Що сталося з моїм новим тілом? Я потерла рукою груди, намагаючись повернути змогу нормально дихати. Але моє маленьке нове серце так несамовито калатало під долонею, що я одразу зрозуміла: з ним сталося щось жахливе. Невже людські серця часто виходять з ладу без жодної на те підстави? Що буде, якщо серце просто вибухне в мене всередині, — от просто зараз, коли я стою лише за декілька дверей від джерела цього запаморочливого шоколадного аромату? Я що, тоді ніколи вже не скуштую шоколаду?
Аж раптом мені спало на думку, що я ніколи більше його не скуштую й у тому разі, якщо охоронець у шоколадному будинку побачить моє закоротке волосся й просто випровадить мене геть без зайвих розмов. Тоді я вже точно не матиму куди податися, і жодного шоколаду вже не буде ніколи, і…
Ой лишенько…
Я заточилася й упала. Обхопивши коліна руками, я марно намагалася вдихнути на повні груди.
— Авантюрино? Що таке?
Голос Сілке лунав наче здалеку, наче з відстані в багато миль від мого тіла, яке відмовлялося працювати як годиться.
Ні, ні, ні, цього не може статися!
Я не дозволю своєму новому тілу все зіпсувати! Тільки не зараз! Я ж лише за кілька кроків від моїх сподівань на майбутнє! З усіх тих випадків у моєму житті, коли мені потрібні були здоров’я й сила, зараз був найважливіший.
Мені треба було мати вигляд і діяти, наче нормальна, пристойна людина. Мені треба було…
— …І щоб більше сюди не потикався! — гримнув жіночий голос десь попереду.
Я рвучко скинула голову. Високий блідий хлопчак щойно вилетів з-за тих самих дверей, за якими таїлися райські пахощі. Мій шлунок стиснувся, коли я подивилася на цього хлопця. Від вишуканого вузла на шиї до нудних темних штанів — він був найпристойнішою людиною, яку я сьогодні бачила. І його все одно виштовхали на вулицю?..
У мене жодного шансу.
Але ж ні! Цей хлопчик вибіг на вулицю сам, а тепер розвернувся та вгатив кулаком у двері.
— Я більше сюди не поткнуся, навіть якщо ви мене благатимете! Ви найнерозважливіша шоколатьє в цьому місті! Вам байдуже до всього, окрім ваших дурнуватих правил, і…
— А ти й гадки не маєш про те, що таке чудовий шоколад! — гримнув голос. — Узагалі не слід було тебе наймати! Тобі треба лише, щоб про людське око все нормально було, а на якість начхати!
— Ха! — Хлопчак гордовито задер підборіддя, розправляючи зелену маринарку.[8] — Не дивно, що ніхто зі шляхти сюди не вчащає через оці ваші вибрики! Та ви за півроку взагалі зачинитеся, і це ще як пощастить! Навіть швидше зачинитеся, якщо я розповім дядечкові, як ви… заразо! — Він заледве встиг ухилитися, коли щось пролетіло в нього над головою.
— Я вам цього не подарую! — заверещав хлопчак і, затуляючи голову обома руками, порснув геть. — І моя родина також! Та ніхто з бомонду[9] ані до вас, ані до вашої бісової діри-в-стіні більше навіть не ступне!
Люте гарчання без слів ринуло з дверного отвору просто в спину хлопчиськові, який помчав геть і зник за рогом.
— Фью! — Сілке негучно присвиснула. — Либонь, нам краще зачекати хвилину чи дві, перш ніж зазирнемо у вікно, як гадаєш? Чи попитаємо долі в іншому шоколадному будинку?
— Жартуєш? — Я похитала головою, виструнчуючись. Серце трохи вгамувалося. Я знову могла дихати. І з грудьми знову все було гаразд. Насправді, я почувалася просто чудово. — Та це ж просто дивовижно!
Я не знала, що змусило моє людське тіло на кілька хвилин схибнутися, але оте гарчання, яке пролунало із крамнички, я впізнала одразу. І мені страшенно кортіло якнайшвидше побачити того, хто його видавав.
8
Маринарка — легкий чоловічий піджак.
9
Бомонд — вишукане аристократичне товариство.