Пришестя роботів: техніка і загроза майбутнього безробіття
- Автор: Форд Мартин
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: НАШ ФОРМАТ
- ISBN: 978-617-7279-73-9
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Пришестя роботів: техніка і загроза майбутнього безробіття». Краткое содержание книги:
Така думка не зважає на той факт, що тісний взаємозв’язок між зростанням заробітків і зростанням продуктивності почав руйнуватися іще задовго до того, як встигли народитися сьогоднішні студенти.[10]
Ведмежий ринок для акцій робочої сили, і скажений бик — для корпорацій [11]
На початку двадцятого століття британський економіст і статистик Артур Боулі заглибився в багаторічні дані з національного доходу в Об’єднаному Королівстві та продемонстрував, що частка національного доходу, яка припадає, відповідно, на робочу силу й капітал, залишалася відносно незмінною — принаймні протягом тривалих періодів часу. Це начебто фіксоване співвідношення зрештою стало загальноприйнятим економічним принципом, відомим за назвою закон Боулі. Джон Мейнард Кейнс, мабуть, найвідоміший економіст усіх часів, згодом скаже, що закон Боулі «був одним із найдивовижніших, та, водночас, і одним із найбільш доконаних фактів у всьому діапазоні економічної статистики» [17].
Як можна побачити на рисунку 2.3, протягом повоєнного періоду та частка національного доходу Сполучених Штатів, яка припадала на робітників, коливалася в досить вузькому діапазоні — як і можна було передбачити відповідно до закону Боулі. Однак, починаючи з середини 1970-х роки, закон Боулі почав давати збої, і частка національного доходу, що припадала на робочу силу, почала поступово зменшуватися, а на межі століть взагалі увійшла у ступор. Таке падіння стає ще значущішим, якщо зважити на те, що частка, яка припадає на робітників, враховує тих, хто отримує офіційну зарплату. Іншими словами, величезні зарплати директорів підприємств, банкірів із Волл-стріт, спортсменів-суперзірок, а також знаменитих кіноакторів — усі вони, цілком зрозуміло, аж ніяк не знижалися протягом зазначеного періоду, навпаки: вони злетіли до небес. Графік з часткою національного доходу, який припадає на простих робітників, тобто на ті 99 % процентів, серед яких відбувається розподіл доходів, безсумнівно, продемонстрував би ще крутішу криву падіння.
Тимчасом як частка доходів трударів увійшла в піке, стосовно доходів великих корпорацій спостерігалася зовсім інша картина. У квітні 2012 Wall Street Journal опублікувала статтю за назвою For Big Companies, Life Is Good («У великих компаній життя прекрасне»), автори якої документально підтвердили ту запаморочливу швидкість, із якою корпорації стали на ноги після найсильнішої економічної кризи з часів Великої депресії. Тимчасом як мільйони робітників так і залишилися без роботи, або змушені були погоджуватися на роботу з меншою зарплатою чи з меншою кількістю робочого часу, корпоративний сектор вийшов з кризи «продуктивнішим, прибутковішим, із кишенями, повними грошей, і необтяжений боргами» [19]. Протягом Великого Спаду корпорації добре навчилися виробляти більшу кількість продукції, натомість наймаючи меншу кількість робітників. У 2011 році великі компанії згенерували загалом 420 тис. дол. доходу на кожного найнятого працівника, що склало 11 % зростання порівняно з 378 тис. дол. за 2007 рік [20]. Починаючи з 2006 року, витрати компаній зі списку S&P 500 на нові підприємства й обладнання зросли вдвічі, повернувши капітальні інвестиції, як процентну частку доходу, на докризовий рівень.
Опісля Великого Спаду корпоративні прибутки як процентна частка всієї економіки (ВВП) теж злетіли до небес. (Див. рисунок 2.4.) Зверніть увагу, що попри різке падіння прибутків під час економічної кризи 2008–2009 років, швидкість, із якою відновилася прибутковість, стала безпрецедентною порівняно з усіма попередніми кризами.
Падіння частки національного доходу, що припадає на робочу силу, жодним чином не обмежується Сполученими Штатами. У своїй дослідницькій роботі, яка була оприлюднена в червні 2013 року [22], економісти Лукас Карабарбуніс і Брент Найман, обидва — з бізнес-аспірантури Бута при Чиказькому університеті, проаналізували дані з п’ятдесяти шести різних країн і дійшли висновку, що в тридцяти восьми з них сталося істотне падіння частки національного доходу, що припадає на робочу силу. Дослідження, здійснене цими авторами, фактично, продемонструвало, що в Японії, Канаді, Франції, Італії, Німеччині та Китаї — скрізь зазначене падіння було протягом десятилітнього періоду навіть сильнішим, аніж у Сполучених Штатах. А падіння трудової частки в Китаї, країні яку ми звикли вважати такою, що «всмоктує» в себе всю роботу, що є у світі, було особливо різким — утричі швидшим, аніж у Сполучених Штатах.
10
При обговоренні розриву між зростанням зарплати й зростанням продуктивності праці виникає також одна технічна проблема. Цифрові показники як зарплати (або в ширшому сенсі — винагороди), так і продуктивності праці слід коригувати з урахуванням інфляції. Стандартний спосіб, в який це робиться, а також той метод, яким користується Бюро трудової статистики Сполучених Штатів, беруть за основу два різних мірила інфляції. Зарплата коригується за допомогою Індексу споживчих цін (ІСЦ) (Consumer Price Index, CPI), бо він відображає ціни на продукти й послуги, на які робітники фактично витрачають свої гроші. А цифри продуктивності коригуються за допомогою дефлятора ВВП (або перерахункового дефлятора цін), що є ширшою мірою інфляції в усій економіці. Іншими словами, дефлятор ВВП містить ціни на багато речей, які споживачі насправді не купляють. Одна особливо значуща різниця полягає в тому, що комп’ютери та інформаційна технологія (чиї ціни останнім часом істотно знизилися внаслідок дії закону Мура) є значно важливішими в дефляторі ВВП, аніж в Індексі споживчих цін (комп’ютери не є значною складовою сімейних бюджетів, проте масово купуються підприємствами). Декотрі економісти (особливо ті, що мають консервативні погляди) стверджують, що дефлятор ВВП слід використовувати для перерахунку як зарплат, так і продуктивності. Якщо користуватися цим методом, то розрив між зростанням зарплати і зростанням продуктивності істотно звужується.Одначе за такого підходу відбувається значна недооцінка того рівня інфляції, вплив якого відчувають на собі годувальники сімей.
11
Ведмеді та бики — алегоричні назви гравців ринку цінних паперів; ведмеді грають на пониження ціни акцій, бики — на підвищення. (Прим. пер.)