Українська народна сатира і гумор
- Автор:
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Книжково-журнальне видавництво
- Жанр: Анекдоты
Электронная книга - «Українська народна сатира і гумор». Краткое содержание книги:
— Ой, не буду, — каже панія, — присягаюсь свєнтим єзусом.
— Ну, то ж, дивись, — каже пан, — ти перед самим Кармелюком присягаєш, і як не сповниш присягу, то буде тобі і єзус і матір боска!..
Та й гоп на коня, і тільки бачили його...
ХТО МАЄ ВИСІТИ, ТОЙ НЕ ВТОНЕ
Їхав одного разу пан Зенон в місто, і треба було йому переїздити річку по льоду. Діло було в кінці зими.
Лід провалився, і панові довелося б тонути, якби не люди з села, що збіглися на крик і врятували його. Вбачаючи в цьому божу допомогу, гонористий пан вирішив віддячити «пану богу» за своє спасіння. На тому місці, де його витягли з річки, він наказав поставити величезного хреста з написом:
Та скоро на цьому хресті школярі дописали:
ЯК КУЧЕР І ЛАКЕЙ ПАНА ПРОВЧИЛИ
Це було таке діло: один барин, як іде із дому, хоч і на довге врем'я у дорогу, так не бере з собою ніколи хліба.
Ну от, надоїло кучерові і лакейові часто голодними бути, так вони задумали провчити пана, як хліб брать у дорогу.
Взяли нишком собі хліба з дому, і поїхали вони днів на чотири у дорогу.
Довелося їм ночувати серед степу. Підвернули вони під скирти із сіном, випрягли коней і полягали спати.
Нарадилися кучер з лакеєм: кучер каже, що я поведу коней в долину, щоб пан не бачив, пасти, а ти, як вже мене не видно буде, так ти тоді кричатимеш: «Барин, коні покрадено!» От ти прибіжиш до мене, і наїсися там коло мене.
Так вони і зробили. Той повів коні, а цей кричить:
— Барин, коні покрадено!
Барин тоді кричить:
— Біжи скоріш, доганяй їх!
Побіг лакей, наївся там добре на долині, коло кучера, хліба, потім приходе сюди, до барина:
- А що, не видно коней?
— Ні, не видно!
Так вони простояли суток з двоє. Потім барин посилає лакея, чи не дістане він де хліба.
От лакей і пішов. Дивиться — їде мужик на поле, по снопи. Він і каже тому дядькові: {
— Барин послав мене за хлібом, так ми хочемо його провчить, як із дому хліб беруть: я буду до тебе підбігати, так ніби хочу відняти у тебе хліб, а ти вилами на мене заміряйся, щоб, як пан побаче, то скажу, що не можу до тебе приступити, віднять у тебе хліба.
— А що, — каже барин, — як там? Не одняв хліба?
— Е, ні, — каже, — чуть і мене, — каже, — вилами не вбив!
- Е, — каже, — якби я пішов, так я б, — каже, — зразу одняв у його хліб.
Оце так вони простояли суток аж з троє.
Вже пан насилу сидить у кареті і балакать вже гласу не одведе.
Ну тоді вже вони порадилися: «Я прийду ніби знову шукати коней, а ти будеш напроти мене вести; так ніби ти десь догнав у селі там якомусь, і тоді поїдем уже».
Так вони і зробили. Привели коні ото, запрягли їх і поїхали.
Приїжджають туди, куди вони думали їхати в гості. Ось лакей раніш схватився з карети і сказав прислугам, що от, їдучи ще дорогою, барин бажав побачити ваше господарство і коні, і все, що є. Тут вже барин язиком не поверне, а прислуги захватили і ведуть по двору, показують йому, що там є у них, які коні, скот.
Потім, як завели вже його у кімнати, так він там уже і їсти нічого не міг, так переголодував. Потім поїхали вони вже додому.
Так тоді вже барин сяде біля вікна і жодну прислугу не пропусте, щоб куди-небудь одлучився хоч на одну хвилину без хліба, і кричить:
— Ей, ти, хліба взяв на дорогу?
Так привчили барина кучер і лакей, як хліб брати у дорогу.
СОБАЧИЙ РІД
Пани здорово люблять собак. Так оце я й хочу розказати про собак. А це діялося саме на ярмарку. Ходе пан гладкий, товстий, з ноги на ногу перевалюється, а за ним жінка з дочкою, і кожен з них веде по маленькому цуценятку на мотузку.
Так ото ж ходить пан поміж возами, де свині продаються, а дядьки свиней навезли так тьма-тьмущу, на кожному возі коли не одно, то двоє. Ходив, ходив пан та й давай з дядьків сміятися:
— Що мужик, то й свиня, що мужик, то й свиня!
А один дядько не стерпів:
— Що паненя, то й цуценя, що пані, то й сучка, що пан, то й собака!
СОБАКА
Жив у одного пана наймит. От пан десь дістав собаку і загадує своєму наймитові виучити цього собаку, щоб він усе розумів, не був злим, ні на кого не гавкав. Довго учив наймит.
А одного разу пішов наймит із собакою і паном у сад. Пан покликав до себе Рябка і став цькувати на наймита. Собака бігає навколо наймита та все гавкає.