Слід веде до моря
- Автор: Малик Владимир Кириллович Сыченко
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Слід веде до моря». Краткое содержание книги:
Ніхто не розпочинав заново гри. Всім було невесело.
Юрко, Сергій і Марта теж поверталися додому мовчазні. Тільки біля порома заговорили про нову поїздку на острів.
— Завтра обов'язково попливемо, — сказав Сергій. — Ми з Юрком приготуємо вірьовчану драбину, інструменти…
— Добре, я попрошу в батька човна, — погодилась Марта.
— Пообідаємо — і гайда в море, — додав Юрко. — До побачення, Марто!
Вони розійшлися на горбі. Теплий травневий вечір засвічував на синьому небі далекі мерехтливі вогники. В темній воді затоки спалахували відблиски портових ліхтарів.
ДИСПУТ
Хвилин за п'ять до дзвінка на перший урок зайшов Степан Бенедиктович. Майже всі учні були в класі. Одні товпилися біля свіжого номера класної газети, інші говорили про нову сутичку між Владиком Хвостенком і Юрком Романютою, Сергієм і Мартою Кравченко. Марти ще не було в класі. Юрко з Сергієм, нахилившись над підручником, переглядали урок з історії. Хвостенко, нагнувшись, порпався в портфелі.
Побачивши класного керівника, учні зайняли свої місця і привіталися. Вони не були здивовані — майже щодня він заходив перед уроками в клас. Однак на його обличчі було щось таке, що примусило всіх насторожитись.
— Сідайте, — сказав Степан Бенедиктович, відповівши на учнівське вітання. — Деякі події останніх днів примушують мене зробити невеличке переміщення в нашому класі. Це не міра покарання. Зовсім ні. По-моєму, це можна швидше назвати мірою попередження. Ви вже здогадались, що я просто хочу пересадити декого. Ну, от, наприклад, Владислав Хвостенко сяде на останню парту до Юрія Романюти…
Хвостенко схопився з місця.
Клас загув.
Здивований Юрко мовчки дивився на класного керівника. Невже він не знає, що Хвостенко — Юрків найлютіший ворог? Як же він може посадовити їх поряд, на одній парті?
Хвостенко накострубичився.
— Степане Бенедиктовичу, — почав було він, — я нізащо…
Але Степан Бенедиктович розправив пальцем лівого вусика, підійшов до хлопця, взяв його за плече і тихо сказав:
— Владиславе, не будемо сперечатись. Прошу…
Всі знали, що коли класний керівник так сказав, то він уже не відступиться від свого. І не було ще випадку за три роки, щоб хто з учнів не виконав його наказу, висловленого як прохання.
Але це ж був сам Владислав Хвостенко!
Всі з цікавістю чекали, що буде далі. Невже Владик не послухається?
Ні, він дістає з-під парти портфель і мовчки йде назад.
В цю мить у клас влетіла Марта. Від швидкої ходи на її щоках зажеврів тугий рум'янець, густе чорне волосся розсипалося по синьому комірцю матроски. Побачивши вчителя, вона зупинилася біля дверей.
Степан Бенедиктович усміхнувся.
— А-а, Марта! Йди-но сюди! Ти якраз мені і потрібна. Сядеш на місце Владислава Хвостенка… Ти дивуєшся? Не дивуйся! Так треба!
Марта не сперечалась. Врешті, їй однаково, де сидіти. Навіть після вчорашнього вибрику Хвостенка це й краще, — нікому не спаде на думку повторити його жалюгідну вигадку…
Весь перший урок, — це була історія, — Юрко і Владик Хвостенко сиділи насупившись, як вовки. Сергій кілька разів обертався до Юрка: він переживав за товариша. Але, напевне, найбільше переживав Хвостенко. Вуха його розчервонілися, очі гарячково блищали. Він намагався не зустрітися поглядом з Юрком і весь час відвертався вбік. Навіть ноги виставив на прохід між партами.
Юркові хоч і було неприємно сидіти за одною партою з ним, та це його не дуже вражало. Його непокоїло інше. Вся школа вже знає, що зник фільм. Так і дивись, що хтось покаже на нього пальцем, — ось він, злодій! І чому Степан Бенедиктович не розповів у класі, що то не він, Юрко, винен?
Другий урок — алгебра. Зразу по дзвінку усі зайняли свої місця, бо знали — Степан Бенедиктович не любить, коли запізнюються. Він теж зайшов не гаючись і оголосив, що буде контрольна робота.
Степан Бенедиктович швидко пройшовся по рядах — роздав умови задач і прикладів, записані на окремих аркушах, і зупинився біля столу.
— До кінця уроку залишається рівно сорок три хвилини, — сказав він. — Не гайте часу! Приступайте до роботи!
Юрко прочитав умову задачі і розгорнув зошит. На коротку хвильку задумався. Контрольні завжди викликали в ньому якесь незвичайне почуття. Не страх. Ні. Швидше радість і водночас тривогу.
Однак задача була легка, а приклади — прості. І він уже не турбувався за себе. Хвилював Сергій.
Чубата Сергієва голова низько опустилась над партою. Хлопець щось швидко писав. Юрко непомітно простягнув уперед руку і штовхнув його під бік. Сергій підвів голову і скосив очі.