Оповідання про Далеку Північ
- Автор: Трублаини Николай Петрович
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Оповідання про Далеку Північ». Краткое содержание книги:
Здавалося, страшний вогонь розпікав її. Хвора лежала без пам'яті. Шаман пошепотів над нею, а потім повернувся до Ерпин:
— Давай дитину, понесу на мороз
Почула це Анка і голосно зойкнула:
— Не чіпайте! Не чіпайте! Лихо вам буде! Прийдуть лікар і вчитель — покарають вас!
Здригнувся шаман, зачувши ці вигуки. Але не злякався. Не вірив він Анцs, Анка кричала й качалась по підлозі, та злочинцям до неї байдуже. Шаман схопив немовля, загорнув у поганеньку шкуру нерпи і поніс на мороз.
Через кілька хвилин він повернувся.
Почалися жахливі хвилини для Анки. Вона сподівалась — ось-ось з'являться вчитель і лікар. А їх не було. Дитина мерзла надворі. А ті, кого чекала Анка, не приходили. Схвильована дівчина голосно заплакала. Та шаман жодної уваги на той плач не звертав. Він із своїми помічниками тим часом ласував моржевим м'ясом — копальхеном.
ТАЙО ПОВЕРТАЄТЬСЯ ДОДОМУ
Повз шкіряне запинало, що заміняло двері, в ярангу вдерся холодний вітер. Разом із вітром в хату зайшли люди. Це були лікар, вчитель і Тайо.
Як ошпарені, зірвалися злочинці з своїх місць.
— Це що? — звернувся до них учитель, показуючи на Анку. — Розв'яжіть її!
Лікар уже нахилився до хворої. Тремтячими руками шаман розв'язував Анку.
— Спитайте його, де дитина, — кричала дівчинка.
Учитель грізно глянув на шамана, і вони вийшли надвір. Через дві хвилини вчитель повернувся назад у ярангу з немовлям на руках.
Маленька дівчинка дуже змерзла, але була жива.
— Геть звідсіля! — крикнув лікар злочинцям. — Завтра ми з вами порахуємось.
Наступного дня з полювання, з великою здобиччю, повернувся батько. Довідавшись про вчинок Тайо, він дуже радів, що в нього син такий герой.
За кілька днів мати Тайо почала одужувати. Маленька сестричка теж одужувала.
Шамана судив суд. Його вислано з тієї місцевості, де він дурив і нівечив людей.
Коли мама цілком одужала, Анка пішла до школи. З нею пішов і Тайо. Вчитель залюбки вчив славного хлопчика.
1933
KРИЛА РОЖЕВОЇ ЧАЙКИ
ТАЄМНИЧА ГОСТЯ
Два місяці тому люди востаннє бачили сонце. Воно закотилося за обрій і більше не показувалось. Протягом цього часу тривала холодна полярна ніч.
Сьогодні чекали, що сонце знов підійметься над обрієм. Цього дня мало бути велике свято для жителів острова, де жили ескімоси. Вони одягалися в хутра, запрягали в сани замість коней собак і полювали на тюленів.
Уже давно люди на острові відчували голод. Довгої ночі їм не вистачало харчів. Багато з них лежали хворими.
З великою радістю ждали вони сонця. Хто тільки міг, вийшов на високий горб над берегом моря зустрічати вогняну кулю.
Вже зовсім розвиднілось. Навколо острова лежало скуте кригою море. Далеко на південному обрії чорніла смужка великого суходолу.
Ніхто з тих ескімосів ніколи не був на великому суходолі. Серединою протоки між островом і великим берегом постійна течія літом і взимку з шаленою швидкістю проносила кригу. Жоден сміливець не наважувався перейти той крижаний потік.
Лише раз, це було дуже давно, перейдено його. Діди цих ескімосів, тікаючи од ворогів, надибали таке місце, де можна було перейти через потік. Потім дехто хотів повернутись назад, та шамани заборонили відшукувати той прохід.
Очі всіх ескімосів не одривались од східної сторони неба. Там над засніженою кригою пломеніло ранішнє небо. Ось-ось з-за обрію визирне сонце. А тоді почнуться ясні дні. Почнеться полювання, і люди вже не голодуватимуть.
Навколо панувала тиша і не ворушилось навіть повітря.
Від морозу, здавалось, захололо не лише повітря, а й вітер.
Та ось край обрію черкнуло червоне коло, і перші сонячні промені лягли на кригу. В очі блиснуло сніговим сріблом і позолотою.
— Сонце прийшло! — вигукнув старий Ілавірнік і звів над головою руки.
Увесь натовп зробив те саме. Вони вітали сонце.
— Хто там їде? — лякливо гукнув хтось серед натовпу. Всі обернулись. Маленька Навалук показувала пальцем на південь.
На сніговому покривалі крижаного поля, наближаючись до острова, від суходолу рухалась чорна пляма. То людина їхала нартами, запряженими собаками. Всі ескімоси зрозуміли, що та людина перейшла через крижаний потік.
Натовп забув про сонце і схвильовано, з неймовірною увагою слідкував за нартами.
Сонце, що показалось лише на хвилину, вже сховалось. Незабаром нарти наблизились до самого берега.