Ім'я рози

«Воістину, — мовив Вільям побожним тоном. — Але як це пов'язане із забороною відвідувати бібліотеку?»

«Бачите, брате Вільям, — мовив абат, — щоб можна було провадити ту незмірну і святу працю, яка так збагачує цю обитель, — і вказав на махиню Вежі, яка видніла з вікон келії, маєстатично підносячись над самою монастирською церквою, — святобливі люди трудилися століттями, підкоряючись залізним правилам. Бібліотеку споруджено за планом, який протягом століть зоставався незнаним загалові, і пізнати його не має права жоден з монахів. Лише бібліотекар отримує цю таємницю від свого попередника, і сам ще за життя передає її своєму помічникові, щоб смерть, захопивши його зненацька, не відібрала у громади цього знання. І вуста обох запечатані обітницею тримати його у таємниці. Лише бібліотекар, знаючи цю таїну, має право пересуватися по лабіринті книг, лише він знає, де яку книгу знайти і куди покласти на місце, лише він відповідає за їх збереження. Інші ченці працюють у скрипторії і можуть ознайомитися зі списком книг, які зберігаються у бібліотеці. Але список назв часто говорить дуже мало, і тільки бібліотекар з розміщення книги може судити про те, як її знайти, які таємниці, які істини і які облуди криються у ній. Лише він вирішує, іноді порадившись зі мною, видавати її ченцеві, який її просить, чи ні, а якщо видавати, то як і коли. Адже не всі істини призначені для усіх вух, не завжди побожна душа може розпізнати всі облуди; та й, зрештою, ченці працюють у скрипторії над конкретними творами і для цього мають читати певні книги, а не інші, їм не вільно давати волю нерозумній цікавості, яка, буває, опановує їх то через слабкість ума, то через гординю, то через диявольські нашіптування».