Індійські народні казки
- Автор: казки Народні
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Індійські народні казки». Краткое содержание книги:
Призначеного дня Сомілака з'явився в палац.
— Показуй своє горня! — звелів всесильний бадшах. — Це правда, що воно чарівне?
— Хай довго тягнуться літа твої, о володарю! — відповів селянин. — Це горня справді чарівне.
— Тоді нехай дасть мені найкращих на світі солодощів.
Покришка враз підскочила, і бадшах побачив — горня повне солодощів. Покуштувавши їх, він не міг одірватися і їв доти, аж доки горня спорожніло.
— Таких смачних солодощів ще не доводилося їсти нікому в світі! — вигукнув бадшах. — Залиш мені горня на три дні. Через три дні гості роз'їдуться, і я віддам тобі горня назад.
В Сомілаки не було ради: воля бадшаха — закон. Уклонився він володареві й подався додому.
Три дні гуляли в палаці весілля. Три дні гості ласували чудовими солодощами й раз у раз вигукували:
— Яка смакота! Таких солодощів не пробували навіть боги!
Нарешті гості роз'їхалися, і Сомілака прийшов по горня.
— Чого тобі тут треба?! — закричав бадшах, навіть не впізнавши селянина.
— Я прийшов по своє горня, о володарю, — відповів той.
— У цьому палаці все належить мені! Геть звідси, а то накажу кинути тебе в клітку до тигрів!
— О найсправедливіший! Ти ж обіцяв після весілля віддати мені горня…
— Ти ще перечиш?! — гримнув бадшах. — Гей, сторожа! Киньте його в клітку до голодних тигрів!
Та не встигла сторожа підбігти до Сомілаки, як він дістав дерев'яне горня й зірвав з нього покришку. Двадцять дерев'яних кулаків заходилися лупцювати всіх підряд — і бадшаха, і його сторожу. Бадшах упав, а кулаки лупцювали його й лупцювали.
— Змилуйся наді мною! — заблагав він. — Угамуй кулаки, коли твоя ласка!
— Спершу віддай моє чарівне горня! — сказав Сомілака.
— Гей, слуги! — закричав бадшах. — Принесіть чарівне горня! Та швидше, а то ці кулаки мене вб'ють!
Коли слуги принесли горня, Сомілака наказав:
— Кулаки, в горня!
Потім він приклав руку до грудей, уклонився й мовив:
— Прощавайте всі. Я піду в своє село. Голодні селяни вже давно чекають на чарівне горня.
Бадшах мовчки закивав головою. Кулаки так його набили, що до нього ще довго не поверталася мова.
КОРОВА З МІСЯЦЯ
Було це дуже давно. Так давно, що люди забули навіть ім'я того брахмана, про якого мовиться в казці. Зате добре пам'ятають ім'я його слуги. А звали слугу Нанаваті.
Як і всі брахмани, цей також понад усе на світі любив гроші. А слуга найбільше любив дерева та квіти. Від рання до смеркання працював Нанаваті в садку. Навколо будинку брахмана росли такі дерева, цвіли такі квіти, що милуватися ними приїздили люди з усіх усюд.
Та якось уранці Нанаваті побачив; що трава в садку випасена, а квіти потолочені.
«Хто ж це наробив такої шкоди? — подумав він. — Треба вистежити!»
Коли смеркло, Нанаваті сховався в кущах і став чекати. Незабаром зійшов місяць: трохи згодом почувся якийсь шум. Нанаваті визирнув з-за куща, аж бачить — суне по саду велика корова, біла, як молоко, й поскубує траву. Корова була така гарна, що слуга, вражений, закляк на місці.
Потім корова підвела голову, подивилася на повний місяць — і злетіла над деревами! Вона підіймалася поволі, меншала й меншала, аж нарешті зникла.
Нанаваті не сказав про корову нікому, а на другу ніч знову сховався в кущах. І знов, тільки-но зійшов місяць, у садку з'явилася біла корова. Вона блукала між деревами й поскубувала соковиту зелену траву. По якімсь часі корова задерла голову й подивилася на місяць.
«Зараз полетить!» — подумав Нанаваті й вискочив з кущів.
Корова поволі відірвалася від землі й почала підійматися над садком. Однак слуга все ж таки встиг ухопитися за її хвіст.
Довго летів Нанаваті, тримаючись за хвіст корови. І ось він помітив, що вони наближаються до місяця. Все ближче, ближче… Нарешті корова, а разом з нею і Нанаваті, сіли на місяць!
До них підбігли мешканці місяця. Вони були дуже схожі на звичайних людей. І зустріли вони Нанаваті дуже щиро, приязно. Ще б пак! Адже пахощі квітів, що їх Нанаваті плекав у брахманському садку, долинали аж до місяця й чарували мешканців. Вони зроду не чули таких духмяних пахощів.
Цілий тиждень гостював Нанаваті на місяці. А як минув сьомий день, корова йому й каже:
— Пора тобі вертатися на землю. Сьогодні вночі ми полетимо в брахманський садок.
Мешканці місяця дали Нанаваті на дорогу цілу торбу чудових солодощів. Нанаваті подякував, сів на корову, й вони полетіли.
Коли вони сіли в садку, до світанку було ще далеко. Нанаваті ліг під деревом, заснув і проспав до ранку.