Українські народні казки
- Автор: Капущак Тарас
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Українські народні казки». Краткое содержание книги:
Ото шукали скрізь — ніде не знайшли нікого.
От поскидали все, як було, позносили з волів, а воли позагонили у далекі льохи. От отаман і каже:
— Отепер, брати, посідаймо, одпочинем і порадимося, що будемо робити з чоловіком оцим, бо він не один, а видно, що в його сім’я є; як би дізнатися?
Ото порадили: закопати на притині два стовпи і повісити його за руки й за ноги: хто буде йти повз нього як рідна, то заплаче, то тоді можна буде дізнатись. От так і зробили: закопали стовпи і повісили тіло, і два гайдамаки стерегли, поки хто йтиме.
А того багатиря жінка ждала, ждала — нема чоловіка, вона до брата побігла та й братові:
— Будь ласковий, Охріме, іди, шукай свого брата, бо уже, мабуть, нема його і на світі: з волами десь поїхав по ті гроші!
Брат з ляку аж за голову ухопився:
— Тепер же нема його живого! Я йому казав, щоб він сам не їхав!..
От запріг конячку й поїхав туди прямо; коли дивиться — біля притини стоїть два стовпи і висить його брат; він узяв і поїхав далі — кругом об’їхав і вернувся додому.
Ото й каже братовій:
— От я бачив брата, піди, коли хоч, і ти подивись: там на стовпах висить; тільки не плач, не журись. У мене жінка плоха, то ти будеш мені за жінку, та й будемо собі жити тихенько — однаково можна і по дві, і по три жінки брати.
Ото вона пішла, оддалік подивилась та й вернулась:
— Не витерплю, — каже, — щоб не плакати!
От він каже:
— Коли не витерпиш, то візьми уберися, як панська наймичка, і набери пляшок з вином, з медом і з горілкою повний кошик, та йди повз ті стовпи, де висить брат, та й спіткнися, та упади нарошне, і побий ті пляшки — і плач стільки тобі хочеться. А як хто спитає, чого ти плачеш, то ти скажеш, що йшла од панів, несла оцього добра до других панів, і це нещастя трапилось: упала й побила усе!
Ото вона так і зробила. І як упала недалеко біля свого чоловіка, як побила пляшки, як стала голосити, то розбійник вийшов і став її питати:
— Чого ти плачеш?
А вона й сказала:
— Як мені не плакати, коли оце усе панське, то що мені буде, що побила усе!
От, виплакавшись добре за своїм чоловіком, і пішла додому…
Про злидні
Було собі два брати: один бідний, а другий багатий. У багатого і хліба, і худоби, і землі, і грошей багато; а в бідного не було чого й пообідать. І він таки спочатку жив собі гарненько, аж поки не поселились у нього під піччю злидні. Чого вже той чоловік не робив, до яких уже він знахарок не вдавався — ніяк не виб’ється з бідності. А старший його брат не хотів бідного і братом називать.
Живе багатий год, живе й другий, дожидає діток — не дає йому бог! В багатого і грошей, і худоби — всього, всього багато, а діток бог не дає. Чого вже він не робив! І на церкву давав, і акафісти наймав, і сам молився рано й вечір перед образами — не дає бог діток, та й годі! Бачить багатий, що бог його молитви не приймає, пішов до бідного брата та й каже йому:
— Молись ще ти, щоб мені бог послав діточок, то тоді я тебе у куми візьму.
— Добре, буду молиться.
От бідний помолиться богу за себе, а тоді молиться за брата, щоб бог йому послав хоч одну дитинку. Пройшов рік, перечув бідний через людей, що у його брата найшлась дитина. Приходить він до жінки та й каже:
— А знаєш, — каже, — жінко, що?
— А що там, чоловіче?
— А у мого брата родини.
— Невже родини?
— Далебі, родини.
— Од кого ж ти, чоловіче, чув?
— Люди казали. А знаєш, жінко, що?
— А що, чоловіче?
— Піду я оце на родини до брата, адже ж він мені казав, як дасть бог дитину, то тебе в куми буду просить.
— Не йди, — каже, — чоловіче, якби він тебе хотів у куми взять, то б уже давно за тобою прислав.
— Піду я, жінко, да хоч подивлюся на хрестини.
Пішов. Приходить туди, а той і питає:
— А тобі чого треба?
— Та це я, — каже, — прийшов до тебе просить конячки, нема чим і протопить, поїду в ліс та назбираю хмизу.
— Візьми та гляди, — каже, — небагато накладай на віз, щоб ти мені коня не спортив.
Запріг він коня, приїхав додому та й каже:
— А вилазьте, злидні, поїдем у ліс!
Позлазили злидні з-під печі (а їх було аж дванадцять), посідали на віз і поїхали. Приїхали туди, чоловік той випряг коня, пустив його пастись, а сам зрубав дуба товстого-претовстого, розколов його до половини та й каже до злиднів:
— Братіки, голубчики, поможіть мені це дерево розколоть!
— Як же, — кажуть, — ми тобі будем помагать, коли у нас сокири нема?
— Ви, — каже, — без сокири. Закладіть усі руки у цю щілину, та й роздирайте. Половина вас нехай тягне в одну сторону, а половина в другу, то воно й розколеться.