Танцюй, танцюй, танцюй. Том 1

Я мовчав.

— Ну гаразд, спробую розповісти, — сказала вона й, ковтнувши напою, витерла губи паперовою серветкою. — Це сталося в січні. На самому початку січня. Невдовзі після того, як скінчилися новорічні свята. Того дня на вечірній зміні — звичайно я рідко коли ходжу на вечірню зміну, але того дня через нестачу персоналу довелося — роботу я закінчила десь опівночі. Як правило, працівників вечірньої зміни фірма розвозить по домах на таксі. Бо тоді вже ні метро, ні електричка не ходять. Так от, ще перед дванадцятою я скінчила роботу, переодяглась і на службовому ліфті піднялася на шістнадцятий поверх, де в нас кімната для відпочинку персоналу. Бо я там книжку забула. Звісно, я могла б забрати її наступного дня, але дуже хотілося її дочитати. А, крім того, співробітниця, з якою я мала їхати на таксі, затрималася на якийсь час. Тому я вирішила скористатися цим, щоб забрати книжку. На шістнадцятому поверсі номерів для гостей немає, а лише службові приміщення. Скажімо, кімната для відпочинку, де можна подрімати або випити чаю.

Так от, двері ліфта відчиняються, і я, як завжди, виходжу. Ні про що не думаючи. Знаєте, так часто буває. Коли зайнята чимось звичним або йдеш по знайомих місцях — особливо не думаєш про те, що робиш, а дієш зовсім машинально. От і я зробила крок з ліфта, ні про що не думаючи. Ні, гадаю, все-таки про щось думала, але про що — хоч убий, не пам’ятаю… Виходжу з ліфта в коридор, руки в кишенях куртки, і раптом помічаю — навколо мене темрява. Цілковита темрява. Похопившись, оглядаюся назад — двері ліфта вже зачинилися. Подумала — ясна річ, електрику вимкнули. Але ж це неможливо. Хоч би тому, що в готелі встановлено надійну систему автономного електропостачання. Отож у разі знеструмлення вона відразу запрацювала б. Автоматично, в одну мить. Це я добре знаю, бо сама брала участь у навчаннях на випадок аварійної ситуації. Тому в принципі такого поняття, як припинення подачі електроенергії, в готелі не існує. Крім того, якби навіть автономна система електропостачання вийшла з ладу, горіли б лампочки над запасними виходами. А це означає, що така темрява не мала настати ніколи. Коридор мав би освітлюватися принаймні тьмяним зеленим вогником. Повинен. За будь — яких умов.

Однак цього разу в коридорі панувала цілковита темрява. Тільки кнопка виклику ліфта й екранчик з червоними цифрами поверхів світилися. Звичайно, я натиснула на кнопку. Однак ліфт, як на зло, застряв унизу. «От тобі й на!» — подумала я й оглянулася навколо. Ясна річ, я перелякалась і водночас не могла вгамувати досади. Знаєте чому?