Криве дзеркало української мови
- Автор: Левицкий Иван Семенович
- Год: 1912
- Язык: украинский
- Год: Друкарня І. І. Чоколова, В. Житомірська № 20 д.
- Жанр: Лингвистика
Электронная книга - «Криве дзеркало української мови». Краткое содержание книги:
В решті статтів цього номера мова гарненька, але скрізь, сливе в усіх авторів вона засмічена галицькими або польськими словами, котрі й досі теліпаються в статтях декотрих украiнських журналів. Якби такою мовою писали галичани в Літ. н. В—ку, то, як на йіх, це мова була б гарна. Але в журналі, для сільських украiнських вчителів мова повинна буть чисто украінська, щоб вони, читаючи „Світло", не набрались з його усякого мовного непотрібу (дряни) й самі зберегли чистоту рідноi мови й мову своіх сільських учеників.
До мене заходить чимало приізжих людей с провинціі, котрі часом читають міні, або зоставляють для прочитання своі писання. Декотрі заходять на одвідини, щоб познайомиться, або побачитись. Заходять иноді й сільські вчителі. Волинські, киівськи й херсонські вчителі розмовляють чудовою чистою украiнською мовою. Але оце недавнечко зайшли до мене два учителі с полтавськоi губерні, зовсім ще молоді хлопці, діти селян. Як заговорили вони зо мною, то я аж здивувався! Мова в йіх була така, якою теперички пишуть у „Раді" та в „Світлі", щось схоже на мову д. Шерстюка: чую в ці йіх розмові - від, відпочив, окремо, окремий, помешканя, також, перешкода, перешкаджає і т. д. Це мене дуже здивувало. Може то були птенці гнізда д. Шерстюка і Ко. Я питаю в йіх.
— Невже це в вас на селах так кажуть: від, відчепився окремі.
— Ні, в нас кажуть — одчепився од мене, окроми, таксамо, теж, — кажуть вони.
А нащо ж ви так чудно говорите? — спитав я в йіх.
— Бо так пишуть в украiнських книжках, а ми думали, що так треба теперички говорить, як пишуть; бо й поруський говорять таксамо, як написано в книжках.
— А чи зрозуміють же вас школярі, якби ви такою мовою вчили йіх у школі, казали б йім: відхилив, відчинив, відповів, окремо? — спитав я йіх.
— А хто його зна, чи розібрали б!
Я кажу, що в Германіі є навить закон, щоб вчителі вчили в сільских школах такою мовою, якою говорять йіх вченики, це б то говіркою тієі місцини, доки навчять школярів читати й писать, а не книжньою мовою, котра од часу Лютера за 300 год вже далеко одійшла од народньоі мови по всі Германіi. Це задля того, щоб школярі як можна швидче й лучче навчились читати. Я, знаючи гаразд, що розбірають сільські школярі, а чого и зовсім не розуміють, витовмачив йім цю справу й выяснив, звідкіль то сунеться на Украіну така мова, як от: окремо, окремий, від, мешкання і т. д. В розмові виявилось, що вони читаюгь „Раду", а в ці газеті пишуть такою мовою, і вони наiвно думали, що мова „Ради" дає зразець, як треба говорити по—вченому, це б то літературною мовою. Бо авторітет книжки має велику вартість і значіння для трошки просьвіченоі людини, доки вона натрапить на таку газету, як було „Село , де мова зовсім чудернацька й незрозумілива. Тоді чоловік з досади кидає йіі, а як він нервовий і нетерплячий, то з досади в нестямці дере йіі на шматочки, пошматує й кидає додолу.
„Світло" видається задля сільських вчителів і здебілшого читається таксамо сільськими вчителями. Просвітній ценз йіх відомий: все це молоді хлопці с сільських школ, діти селян, а найвищу просвітність мають хлопці з учительських семинарій, рідко духовні семинаристи, що стають за вчителів на якийсь там час, доки не займуть собі місця на якісь парафіi. Авторітет журнала та книжньоі мови для йіх не малий; окрім того це все люде молоді, перейнятливі, слабкі й мякі на вдачу, гнучкі, як теплий віск. „Світло" своєю негарною, нечистою мовою може зучить йіх до такоi мови, якою само по собі не говорять йіх школярі. I... тоді вийде, що ця ламана мова в школі буде все одно, що й... „великорусскiй языкъ".