Таргани

— Афері, інспекторе?

Він коротко пояснив, що розуміє під аферою й що більше сімдесяти відсотків скоєних убивств пов’язано з тим, що жертва займалася чимсь незаконним.

— Незаконним? Мольнес? — Вона захитала головою. — Він не такий… не був таким.

— Ви не знаєте, чи були в нього вороги?

— Навіть уявити таке не можу. Чому ви питаєте? А може, це ніяке не політичне вбивство?

— У нас поки замало фактів, так що ми перевіряємо всі можливі версії.

Фрекен Віг розповіла, що в понеділок, коли його вбили, Мольнес виїхав на зустріч відразу ж після обіду. Він не повідомив, на яку саме, але в цьому не було нічого незвичайного.

— У нього із собою завжди був мобільний телефон, так що ми могли переговорити з ним, якщо виникали якісь справи.

Харрі попросив дозволу оглянути кабінет посла. Фрекен Віг довелося провести його ще через двоє дверей, установлених «із метою безпеки», щоб нарешті відімкнути треті, котрі вели в потрібний кабінет. Там нічого не торкали, як і просив Харрі перед вильотом із Осло. Усюди безліч паперів, течок, сувенірів: вони громадилися на полицях, ними були обвішані стіни.

Над стосом паперів висів портрет норвезької королівської пари: король і королева велично дивилися вниз, прямо на відвідувачів, а вікна кабінету, за словами Віг, виходять на Куїнз-ріджент-парк.

Харрі знайшов щоденник, але записів у ньому було небагато. Він перевірив день, коли сталося вбивство, але на цю дату стояла одна-єдина позначка: «Ман Ю», знайоме скорочення «Манчестер Юнайтед», якщо він не помиляється. Напевно, посол записав для пам’яті, коли по телевізору будуть транслювати футбольний матч, подумав Харрі, і за службовою звичкою висунув шухляди письмового стола, але відразу зрозумів, що одному йому не впоратися: марно було обшукувати кабінет посла, якщо не знаєш, що саме шукати.

— А де його мобільник? — запитав Харрі.

— Як я й казала, він завжди носив його із собою.

— Але в мотелі ми не знайшли ніякого телефону. І я не думаю, що вбивця був злодієм.

Фрекен Віг знизала плечима:

— Може, хтось із ваших тайських колег його «конфіскував»?

Харрі зволів утриматися від коментарів і замість цього запитав, чи не дзвонив Мольнесу в той день хто-небудь із посольства. Фрекен Віг завагалася, але пообіцяла довідатися. Харрі востаннє обвів поглядом кабінет.

— Хто з посольських працівників останнім бачив Мольнеса?

Вона замислилася.

— Мабуть, Санпхет, його водій. Вони з послом були добрими друзями. Водій дуже важко переживає втрату, тому я відпустила його на кілька днів.

— Чому ж він не одвіз посла на зустріч у день убивства, коли вже він водій?

Вона знову знизала плечима:

— Я теж думала про це. Посол не любив їздити по Бангкоку сам.

— Гм. А що ви можете розповісти мені про водія?

— Про Санпхета? Він служить у посольстві вже дуже давно. Ніколи не бував у Норвегії, але знає назви всіх норвезьких міст. І ще імена всіх королів. І Гріга любить. Не знаю, чи є в нього вдома програвач, але мені здається, він зібрав усі можливі диски з музикою Гріга. Дуже приємний літній таєць. — Вона нахилила голову набік й усміхнулася.