Мертва голова
- Автор: Беляев Александр Романович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ф. М. Динько
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Мертва голова». Краткое содержание книги:
«Мертва голова» — оповідання, в основі якого лежить факт, що мав місце в дійсності. Автор розповідає, як невтомний дослідник природи професор Морель, ганяючись за рідкісним метеликом небачених розмірів, заблудився у тропічному лісі в малодосліджених верхів’ях ріки Амазонки і на довгі роки лишився відірваним від людей, але не припиняє своєї наукової роботи. Головна думка, що випливає з цього оповідання: людина повинна працювати тільки на благо людства, інакше праця її втрачає смисл.
У науково-фантастичних оповіданнях «Невидиме світло» і «Містер Сміх» О. Бєляєв майстерно зображає нрави сучасного буржуазного суспільства, викриваючи їх реакційну основу.
Всі ці оповідання — прекрасні зразки творчості чудового майстра радянської наукової фантастики.
Втомлений, роздратований, з важким тягарем денних невдач і образ, пізно ввечері повертався Сполдінг додому. Ходив по вузькій кімнаті з вікном у двір і слухав, як за стіною хтось тужливо грав на якомусь невідомому інструменті. Звуки нагадували то флейту, то скрипку, то людське контральто.
Ці звуки дратували Сполдінга. Незрозумілим був тембр, незрозуміла мінлива мелодія — то чаруюча, прекрасна, то жахлива, безглузда. Незрозумілими були, як і вчора ввечері, несподівані переходи музикальних звуків у кулеметну стрілянину, яка, проте, дуже швидко припинилася. Незрозумілим, нарешті, був виконавець. Учень не міг так блискуче грати ці технічно складні речі, артист не міг виконувати музикальні дурниці, дивні і змістом, і формою.
Вже кілька днів ці звуки інтригують і турбують Сполдінга. Треба спитати в хазяйки будинку, хто поселився в сусідній кімнаті. І сьогодні за стіною після співучої скрипкової мелодії раптом почувся пекельний скрегіт заліза, свист, верещання.
Сполдінг постукав у стіну. Звуки замовкли.
Королева сліз
Стукають…
— Увійдіть.
У прочинених дверях з’явилась висока червонощока сорокарічна хазяйка пансіону. Не входячи в кімнату, вона сказала:
— Пробачте, містер Сполдінг. Здається, вам заважає ця жахлива музика за стіною? Я скажу вашій сусідці. щоб вона не грала після восьмої години вечора.
— Дякую вам, місіс Адамс, — відповів Сполдінг. — Ця музика справді трохи дратує мене. Але я не хотів би перешкоджати сусідці, якщо для неї ці звукові феномени не забава, а робота. Я можу приходити додому пізніше…
— О ні, ні! Я неодмінно скажу міс Бульвер. Вона страшенно молода… тобто я хотіла сказати: неприпустима оригіналка через свою молодість… Винахідниця! — з помітним презирством закінчила місіс Адамс свою атестацію.
Сполдінг зацікавився.
— Оригіналка? Винахідниця? І що ж вона винаходить? Та ввійдіть у кімнату, місіс Адамс!
Але місіс Адамс не так була вихована, щоб заходити в кімнату холостяка. Вона лишилась біля дверей..
— Дякую, але я поспішаю, — відповіла вона. — Я не хочу сказати нічого поганого про міс Бульвер, але всі ці винахідники трохи теє… — І Адамс покрутила біля лоба товстим пальцем з двома обручками. — Вона каже, що нібито створює таку пісеньку, від якої заплаче весь світ: і немовля, і столітній старик, і щаслива наречена, і життєрадісний юнак, навіть коти й собаки. Вона так і сказала: «І тоді я буду Королевою сліз» — це її власні слова, я нічого не додаю.
Місіс Адамс покликали, вона вибачилась, подарувала на прощання Сполдінгу посмішку й вийшла.
… На другому поверсі була широка засклена веранда, що виходила в садок з чахлими деревцями й двома клумбами. Ця веранда була своєрідним клубом для мешканців місіс Адамс. Тут стояли столики, плетені меблі, штучні пальми в кутках, горщики з квітами на підвіконнях і клітка з зеленим папугою, улюбленцем господині. Вечорами тут грали в шахи й доміно, базікали, танцювали під грамофон, читали, газети, інколи пили чай.
Досі Сполдінг не відвідував цього клубу, де збиралися дрібні службовці, кустарі, продавці врознос, невдахи комісіонери й агенти по збуту патентованих засобів, початкуючі письменники, студенти, — дім був великий, мешканці часто змінювались. Тепер Сполдінг зачастив до клубу і тут зустрівся з міс Бульвер. Перш ніж познайомитися, він кілька днів вивчав її. Атестація, що її дала місіс Адамс, зовсім не пасувала до цієї дівчини, анітрохи не схожої на оригіналку, а тим більше на «божевільного» винахідника. Проста, спокійна. Риси обличчя правильні, приємні.
— Ви називаєте себе Королевою сліз? — спитав якось Сполдінг.
Бульвер усміхнулася.
— Я хочу стати нею. І не тільки Королевою сліз, але й Королевою радості, Королевою людського настрою, якщо хочете.
— Примушувати людей плакати або сміятися? Хіба це можливо?
— А хіба зараз цього нема? — відповіла Бульвер визивно. — Хіба ви не зустрічали вразливих, простих людей, які не можуть утриматися від сліз, коли чують звуки траурного маршу у виконанні духового оркестру? І хіба в цих людей не починають ноги самі пританцьовувати під звуки танцювальної музики? Коли ми д0 кінця збагнемо таємницю веселого й сумного, у нас заплачуть і засміються не тільки найбільш сентиментальні й вразливі люди. Ми примусимо танцювати під нашу дудку саме горе, а радість — проливати гіркі сльози.