Апгрейд для Всесвіту
- Автор: Билінський Владислав
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела-М
- ISBN: 966-7831-85-Х
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Апгрейд для Всесвіту». Краткое содержание книги:
Тоді знайте, що справжня фантастика чекає на своїх героїв не у далекому космосі чи в фентезійних світах. Інколи вона живе поряд із нами: варто лише вийти за двері, подивитися під іншим кутом на звичні речі — і побачиш диво. А підмітивши це диво, треба зберегти його і не дати перетворитися на буденність.
Владислав Билінський — із тих небагатьох авторів, які вміють не тільки бачити, але й народжувати власні дивосвіти, напрочуд схожі на наший. В його творах захопливий сюжет природно поєднується із цікавими ідеями, а головне — з майстерним письмом. Фантастика від Владислава Билінського — жорстока, але поетична, і завжди гідна уваги справжніх цінителів жанру!
Утім, усе це просто ще один сон. Усе, що ми бачимо, усього лише наші домисли, навіяні грою тіней на зімкнутих повіках. Я знаю, що кажу, і я скажу так: якщо вже граєш, грай за правилами. Усі повинні грати за правилами: боги, люди, вовки. Тому що порушника видаляють з поля, і тоді потрапляє він у дивовижні індуковані сни.
І, здогадуючись, що він перебуває за гранню життя, порушник починає освоювати позамежний світ позамежних людей.
Я займався, я розвивався, пізнавав приховане; я дізнався, що немає нічого сталого в сталості днів і прикмет; я зрозумів, що правильне запитання — не чому, а як.
Я занадто любив неправильні запитання.
Всесвітня машина рухається не в часі, не в просторі; її хода — від здійсненого — до того, що не збулося. Фізичний простір — океан сплячої матерії; ментальний простір — океан незвершеного. Координати фізичного світу, скільки б вимірів ви йому не приписали, при цьому значення не мають. Кроки долі зумовлені волею богів, людей і демонів. В інших термінах — програмою, обчислювальним середовищем і реакціями на зовнішні події. Творець, цей позамежний програміст, не цікавиться проміжнимиетапами людської діяльності. Він створив програму, запустив її й вийшов перекурити. Миловидні дівчатка з крильцями, прикритими білими халатиками з хмарного ситцю, поглядають на монітори і теревенять про своє, небесне.
Еллі дивилася на кулю. Куля змінювала колір. Стала вона багряною, ніби розжарилася зсередини, і її зловісне світіння пульсувало в такт частому диханню дівчинки. Вона підняла голову.
— Не вставай! — люто крикнув Богун. — Жити набридло?!
Вона кидком, просто з колін, рвонулася до нього… ні, зовсім не він цікавив дівчинку, вона тягнула руки до кулі. Куля верескливо прошепотіла прокляття, завихривши брудний сніг; два швидкі постріли у відповідь змусили переслідувачів залягти, та гебісти вже не на жарт узялися за справу, їх було багато, і Богун зрозумів: усе, момент утрачено. Залишалося лише гордо померти. Або здатися.
Автоматний гавкіт змусив його втиснутися в землю. Відчувши ритм черг, він потрібної миті відкинув пістолет і підняв над собою руки. Стрілянина відразу ж припинилася, і йому раптом моторошно стало в тиші, що осіла; він уже відчув — знання випередило погляд. Еллі лежала на снігу, що танув, змінюючи колір, обличчям донизу; сніг невблаганно червонів; сніг соромився людей; куля танцювала під мертвою долонею; Богун так і не зміг змусити себе подивитися. Він чудово знав характеристики вогнепальної зброї: практика — велика річ.
Богун стояв на колінах, дивлячись у небо; автоматники підбігли, збили прикладами вниз, у криваве місиво; і тоді він, спалахнувши ненавистю, якимось звіриним чуттям угадавши серед них убивцю, розміняв уже непотрібне життя на останню затяту радість. Хряскіт хребта жертви зовсім ненабагато випередив спалах пострілу; Богун, мертвою хваткою стискаючи шию звіра, відпливав разом із ним у нові, дивні простори; він не бачив, як сліпучим чорним сполохом вибухнула Віща Куля, і блискуча сфера, розширюючись, перетворила в ніщо людей, будинки, небеса і землю..
Хто ж насилає на менесновидіння? Кому зобов’язаний я важкими не під’ємними епізодами, настільки схожими на правду, на уламкипам’яті, що вити хочеться і бігти кудись? Адже не так усе було, як у цьому сні… Усе було не так!
Підхопивши кулю, рвонувши уперед, зиґзаґами, — до біса! підстрелять то підстрелять, але я відведу їхні приціли від дівчиська! — мчав Богун до порятунку. Двори, паркани, гавкіт собак… а дівчинка — дитя розгублене, відчайдушне — виявляється, ув’язалася за ним; і коли повернулася холоднокровність, коли зрозумів Богун, що капкан ставили не стільки на нього, скільки на його службу, на багатостраждальний ОМОН, — зрозумів він ще й інше: якщо й зроблять із нього цапа відбувайла, то не відразу, не сьогодні; начальство спочатку буде відкараскуватися від цієї акції, і не виключено, що зуміє-таки відкараскатися. Або відбрехатися. Або зам’яти як-небудь… відкупитися… повернути все так, начебто для користі справи вмирали виконавці, а не з дурості чи з власного бажання. Мало куди вітер повіє.