Корсетна майстерня пані Марії

— Доброго ранку, Олександре Олександровичу!

— Ви думаєте, що ранок буде добрий, Миколо Миколайовичу? — а фальшивою чемністю запитав Спиридович.

Кулябко нараз спохмурнів, закліпав: не перший рік працює з цим франтом, знає справжню ціну його чемності. Таким приємним голосом дає розпорядження своїм підлеглим спровадити на той світ того, хто стоїть йому на заваді. Нічого святого за душею, та чи є в нього душа? Хай зараз нічим похвалитись, бо не змогли натрапити на слід тієї злощасної друкарні, але ж городовий поліцейський з Левашовської бачив ту жінку, коли вона перевозила друкарню: а це вже щось-таки важить. І хай Спиридович не філософствує — Кулябко обов’язково знешкодить більшовицьку друкарню і особисто доповість про це його високопревосходительству, тоді буде видно, у кого більше прав на господаря цього кабінету. Поки що у Кулябка нічого не виходило, і він скаженів, та знав: рано чи пізно, а свого доб’ється. Ще тоді, коли починав свою службу нікчемним писарчуком, уяснив це: йшов до наміченої мети вперто і без галасу, даремно не стовбичив перед очима начальства, вникав у всі справи відділу і знав їх назубок — його ставили в приклад іншим, вимагаючи, щоб працівники відділу робили так, як Кулябко. А хто хотів цього — не завжди і часу вистачало — та й навіщо? А він годинами просиджував у архіві: те, про що прочитав, запам’ятовував відразу і надовго. І до нього звертались «складних випадках, бо він знав усе. А потім, коли начальником охоронного відділу при значили Спиридовича, справи пішли краще.

Разом з сім’єю нового начальника приїхала до Києва і рідна сестра його дружини — Маргарита. Старший писар обкрутив її з усіх боків любовним павутинням — вона й не пручалась. Спиридович не заперечував проти їхнього одруження — нарешті позбудеться надокучливих напучувань та поучань своєї набридливої своячениці. Та не довго розкошував: десь за півтора-два місяці після гучного весілля настирлива пані Кулябко знову занадилась до господи Спиридовичів. І почалось: «Чи не соромно вам, шановний добродію, за мого улюбленого чоловіка? Ми все ж таки як-не-як, а родичі. А він сидить, бідолашний, вдома і переживає: оце прийшов би, привітав всіх вас зі святою неділею, так не може. Бо як же сяде з вами за один стіл, як же почоломкається, коли він всього-на-всього писар?» Як заведуть удвох із сестрою, хоч з квартири тікай… Марго таки добилась свого. Чортова баба, молодець! Так і до генерала дослужитись можна…