Миколчині історії

Здається, Найда вже пережив щось подібне торішньої зими. Всі магазинні вітрини прибралися в блискучі витребеньки, засипалися снігом, який не тане, засяяли тисячами зірок. Пахощі ялинки стали якимись іншими: солодшими, ніж у квадратно підстрижених кущів біля Школи. Людські потоки на Вулиці тепер пахли Поспіхом, Турботами й Передчуттям Казки.

Усе показувало на те, що, як і торік, Смітник невдовзі поповниться силою-силенною коробок, баночок, пакетів і кульків од найрізноманітнішої смакоти. Найді досі впам’ятку запашні кісточки від чиїхось холодців, шелестючі ковбасні шкурки, обрізки сиру та лушпиння од варених овочів… Трохи згодом великими дозами пішли недоїдені перестояні страви: причерствілі бутерброди, майже не скислі рештки салатів і тільки трохи несвіжі рибні котлети.

При згадці про котлети Найді сильно тикнулось: ні, несвіжі були вони таки не трохи. Але все одно пам’ятається лише приємне.

Нині, здається, щастити постало вже від сьогодні: біля розбитої скляної кульки Найда знайшов майже непочате морозиво: хвала новому сніжкові, що прикрив свіженький льодок на тротуарі під магазином!

Хоч Найда і змерз, як цуцик, проте й радів, як слон.

Пожадливо (але ж і не допадешся, бо язик відмерзає!) лизькав білий солодкий скарб у шелесткій обгортці.

Його раювання перебив Миколка, що вихором налетів зі шкільних Дверей.

— Дай п’ять!!!

Найда терпляче виконав ритуал урочистого руко-лапостискання і повернувся до свого бенкету. Проте Миколка й не думав давати йому спокій:

— Сто пудів, ти не знаєш, який сьогодні день!

День, білий від снігу й солодких заморожених вершків — чого б це Найда не знав?

— Прикинь, сьогодні — Святого Миколая!

Найді почуте, ну, аж нічим не пахло, тож він і вухом не повів.

— А ти знаєш: Святий Миколай підкладає під подушки дітям Гостинці, — аж вибрикував Миколка по льодкові своїми драними кросівками.

І як це пов’язано з ласощами на асфальті? До того ж, після Гіацинта Найда трохи розчарувався в Гостинцях і втратив до них інтерес.

— Я теж не вірив! Училки спитав, а вона каже: правда! Нашим усім до одного поприносив! І Катьці! І з паралельного всім! — захоплено торочив Миколка. — Погнали на хату!

— Вже розбігся! — Найда ображено загарчав і ще з більшим завзяттям узявся до своєї знахідки.

— Прикинь: а я ж під подушку й не зазирав! — Миколка нетерпляче тупає ногами.

Але Найда, наступивши лапою на обгортку й зубами розірвавши її, уперто вилизує рештки морозива.

Уже три дні, відколи випав сніг, у Халабуді підмерзло, і вазончикові стало холодно, вони всі троє ночують у Миколки вдома. І справді: жодного ранку, тим паче сьогодні, Миколка під подушку не заглядав!

— Погнали, бо ще Вітчим припхається й перехопить Гостинця!

Уже кілька тижнів, як Вітчим десь завіявся, і мама поклялась Миколці своєю найчервонішою і найпахнючішою помадою, що більше ніколи його не прийме. Того разу вона клялась найновішими капцями, і, щойно зрадила обіцянку, Найда запорпав ті капці в купі гною під сусідським городчиком. Тож тепер має науку: щоб не позбутися й помади, мусить дотримати клятви. Але для підстраховки все ж краще випередити Вітчима. Навіть якщо Гостинцем виявиться ще один Гіацинт.

Найда із жалем покинув шелестку упаковку й рушив за господарем.

— Дурненький, не жалій: Святий Микола нам щось у сто разів краще поклав! — заспокоював Миколка.

Проте сам заспокоїтись не міг. Цілу дорогу все пришвидшував і пришвидшував крок і висловлював найрізноманітніші припущення.