Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0154-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.». Краткое содержание книги:
Детально розглянуто усі 11 розділів коментованого Кодексу, особливу увагу приділено аналізу положень, присвячених позовному і наказному провадженням, а також новелам апеляційного і касаційного перегляду судових рішень та підставам і порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України, виходячи з нової системи судоустрою України. Додаються тексти і витяги з текстів нормативно-правових актів з питань організації цивільного судочинства, а також рішення Конституційного Суду і постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких узагальнено практику застосування судами окремих норм цивільного процесуального законодавства.
Мета коментаря - дати чітке системне уявлення про цивільний процес як врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється в установленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання та учасників процесу з їх реалізації.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, адвокатів, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями організації і провадження судами справ в порядку цивільного розгляду.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судочинство в Україні провадиться державною мовою. Застосування інших мов у судочинстві здійснюється у випадках і порядку, визначених законом.
Спеціальним законом у сфері використання мови є Закон Української РСР «Про мови в Українській РСР» від 28.10.89 р. Відповідно до ст. 18 цього Закону судочинство в Українській РСР здійснюється українською мовою. У випадках, передбачених у ч. 2 ст. 3 цього Закону (тобто в роботі державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших національностей (міста, райони, сільські і селищні Ради, сільські населені пункти, їх сукупність), можуть використовуватись поряд з українською і їхні національні мови, тобто судочинство може здійснюватись національною мовою більшості населення тієї чи іншої місцевості. Стаття 7 ЦПК такої норми не містить.
Разом з тим, коментована ст. 7 ЦПК, ст. 18 Закону «Про мови в Українській РСР», а також положеннями Закону України «Про судоустрій і статус» регулюють однакові відносини, тому між ними виникає колізія. Враховуючи те, що усі ці норми є нормами однакової юридичної сили (містяться в законі), застосовувати слід ту, котра прийнята пізніше, тобто ст. 7 ЦПК. Таким чином, застосування в цивільному судочинстві інших мов, крім державної, ЦПК не передбачає.
Попередня судова практика містила дещо інший підхід до мовних питань. Так, у березні 1998 р. Г. в порядку, передбаченому гл. 31-А ЦПК, звернувся зі скаргою на дії посадових осіб Ніжинського районного суду Чернігівської області у зв’язку з тим, що вони більше двох місяців не розглядали його скаргу на відмову Ічнянської районної прокуратури в порушенні кримінальної справи стосовно голови Ічнянського районного суду Чернігівської області.
Ухвалою судді Чернігівського обласного суду від 1 квітня 1998 р. в прийнятті позовної заяви відмовлено на підставі п. 1 ст. 136 ЦПК (у зв’язку з тим, що вона не підлягає розгляду в судах).
Ухвалою судді апеляційного суду Чернігівської області від 3 жовтня 2001 р. касаційну скаргу Г. на зазначену ухвалу залишено без розгляду через те, що вона викладена російською мовою, і надано строк до 15 жовтня 2001 р. для усунення вказаного недоліку.
Оскільки Г. не зробив цього у зазначений термін, його скаргу ухвалою судді апеляційного суду Чернігівської області від 29 жовтня 2001 р. визнано неподаною і повернуто скаржникові.
У касаційній скарзі Г. просить ухвалу від 29 жовтня 2001 р. скасувати як таку, що суперечить Конституції України та вимогам процесуального права, і розглянути його справу по суті.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу задовольнила з таких підстав.
Постановлюючи ухвалу про повернення касаційної скарги Г., суддя апеляційного суду виходив з того, що вона оформлена з порушенням вимог, встановлених ст. 322 ЦПК. Однак суддя не врахував, що в зазначеній статті вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги є вичерпними.
Подання касаційної скарги до суду не українською мовою, а російською не могло бути підставою для застосування правил ст. 139 ЦПК, оскільки вимога щодо мови викладу скарги ст. 322 ЦПК не передбачена.
Посилання в ухвалі апеляційного суду на те, що подання касаційної скарги російською мовою суперечить вимогам ст. 10 Конституції, — безпідставне. Як зазначено в ч. 3 цієї статті, в нашій країні гарантуються вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Згідно зі ст. 5 Закону від 28 жовтня 1989 р. «Про мови в Українській РСР» громадянам України гарантується право користуватися національною або будь-якою іншою мовою. Громадянин вправі звертатися до державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій українською чи іншою мовою їх роботи, російською мовою або мовою, прийнятою сторонами.
Статтею 18 цього Закону, як і ст. 9 ЦПК, передбачено і забезпечено право осіб, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, робити заяви, давати пояснення і показання, виступати на суді та заявляти клопотання рідною мовою, а також користуватися послугами перекладача.
Це передбачено також ст. 10 Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин від 1 лютого 1995 р., ратифікованої Законом України від 9 грудня 1997 р.
Враховуючи наведене, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Г. задовольнила, ухвалу судді апеляційного суду Чернігівської області від 29 жовтня 2001 р. скасувала, а справу повернула до апеляційного суду для виконання вимог статей 323—325 ЦПК1.