Астальдо
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Астальдо». Краткое содержание книги:
— Все це минеться, — відповів Фіндекано. Він дуже на це сподівався.
Майтімо прийшов довідатися як там почувається його оtorno наступного кола світла. Фіндекано сидів у садочку і зубрив синдарські слова.
— Тобі ще пощастило, — засміявся Нельяфінве, — Татко заборонив мені малювати, писати вірші, грати на будь-чому і взагалі займатися будь-якою творчою роботою, окрім роздування міхів в його кузні.
— О-ай, — сказав Фіндекано жалісно, — і як же ти нині…
— Перетерплю, — мовив Майтімо, пригорнувши до себе приятеля, — ти б бачив Макалауре, у якого відібрали не лише арфу, але й набір ювелірних інструментів.
Ювелірна справа була другим захопленням малого музики, і Фіндекано поспівчував йому від серця.
— Ну як синдарин? — поцікавився Майтімо.
— Потроху… Хочеш, я скажу, як тебе зватимуть на синдарині? Маед…
— Чому — Маед?
— Це слово означає «стрункий», як і «Майтімо».
— А як на синдарині буде — «рудий»? — засміявся Руссандол
— Рос… Мідний, або рудий колір…
— Красивіше звучатиме — Маедрос, — урочисто вимовив Феанаріон, — Нехай дівчата — Квенде з Ендоре одразу дізнаються, що я є струнким рудим красенем. А то деякі тут говорять, що не люблять рудих.
— Не побачити нам Ендоре ніколи, — зітхнув Фіндекано, — не судилося…
— Побачимо, — сказав Руссандол з якоюсь дивною впевненістю, — ще побачимо.
Він взяв у друга словник і почав його гортати.
— Виберемо і тобі ім’я… Татко назвав тебе «воєводою з довгим волоссям»… Ти у нас дійсно cаno — княжий воєвода, і волосся у тебе густе та довге — дівчата заздрять… А на синдарині це буде — Фінгон…
— Звучить красиво, — зітхнув Фіндекано.
Вони не знали, що колесо їхньої долі вже пришвидшило оберти. Не знали і що їхні квенійські імена кануть в непам’ять, що не Майтімо і не Нельяфінве, а Маедроса Високого славитимуть і проклинатимуть в Ендоре, і що саме Фінгон Астальдо, Відважний Фінгон поведе Нолдор, Синдар і невідомих ще йому Аданів на останню відчайдушну битву з втіленим злом, і ім’я його дзвенітиме у віках струнами арфи та голосами співців.
***
Сади Ірмо, або ж Лоріен, по праву вважаються найпрекраснішим місцем Валінору.
Вишній Ірмо, Володар Снів, і брат Судді Намо, перебуває в Лоріені постійно, а на острові посеред озера Лореллін світиться перлистим блиском палац його жони, Валіе-цілительки Есте.
Мати Ірмо за навчителя є великою честю. До нього в науку потрапляють лише ті Ельдар, хто має особливі здібності до оsanwe і неабияку силу духу.
Хоча відчувають одне одного на відстані всі Квенді Валінору, і не тільки Валінору, однак, як і будь-які інші здібності, сила оsanwe не є однаковою для всіх.
Від садів Ірмо у напрямку Тіріону-на-Туні поволі йшов молодий Ельда, вродливий, наче квітуче деревце. Ельдар зберігають вроду протягом всього свого життя, яке може обірватися лише насильно, або з власного бажання, однак за тисячі літ вагою знань та досвіду сповнюються душі Ельдар, тому й говорять, що вік їхній можна розпізнати лише подивившись їм в очі.
Синьоокий Нолдо, учень Ірмо, є ще зовсім юним Ельда, і очі його іскряться жагою життя і бажанням нових вражень та звершень. Він вбраний у білесеньку сорочку з золотим шиттям, сірі штани та синю куртку з золотою облямівкою. Все це йому личить — біле та всі відтінки блакиті й синяви є улюбленими кольорами темноволосих і світлооких Нолдор з Аttea Nosse.
Перед тим, як ступити на кришталеві сходи головного узвозу, юнак вийняв з гаптованої торбинки синю накидку, а до поясу прип’яв меча, якого до того ніс в руці, загорненим у тканину.
Накидку молодий Нолдо вбрав поверх одежі. На ній зображено було нещодавно створений герб Другого Роду Фінвіонів — багряний Коловрат на ніжно-блакитному тлі в жовтому колі. Від кола розходилися помаранчеві промені, а оточувала його блакитна ж рамка, прикрашена сріблястими зірками.
Цей герб власноручно створив князь Нолофінве, і відтоді носити його вважали за честь його сини, та спокревені родини, яких було серед Нолдор — близько третини Тіріону. Герб юному княжичу Фіндекано, який нині поправляв на собі накидку, подобався, але він подобався б йому ще більше, якби чудову відзнаку було зроблено не для того, щоб відріжняти здалеку своїх від чужих.