Князь Михайло Чернігівський та його виклик Орді
- Автор: Павленко Сергій
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: «Сіверянський літопис»
- Жанр: История
Электронная книга - «Князь Михайло Чернігівський та його виклик Орді». Краткое содержание книги:
У XV столітті з’являється перероблене житіє про князя Михайла та його боярина з урахуванням новітніх церковних вимог Пахомія Логофета,[16] ієромонаха, постриженого і посвяченого на Афоні і прибулого у віці близько 30 років не пізніше 1438 року до Новгорода.[17] До своєї редакції тексту, написаного десь до 1473 року,[18] він додав повість «О убіеніи злочестиваго царя Батыя», яка, за думкою В. Ключевського, є «книжна обробка» південно–слов’янської народної пісні.[19]
Як літературна пам’ятка насиченого емоційно–образного змісту, житіє про Михайла Всеволодовича та його боярина Федора не позбулось своєї актуальності і в XVI столітті, коли Москва приборкувала Казанське та Астраханське ханства і стала претендувати на роль «третього Риму». Прийнявши у січні 1547 року першим з усіх попередників титул царя,[20] Іван IV (Грозний) почав енергійно докладати зусиль, аби держава стала спадкоємницею колишньої слави Риму й Візантії.
Нечисленний пантеон маловідомих московських святих, звичайно, не відповідав ідеологічним вимогам дня. Завдяки царському замовленню відбувається масова канонізація. У загальнодержавний пантеон святих заносять святих підкорених Москвою земель, а також Києва. Останні (Борис і Гліб, Феодосій і Антоній Печорський) повинні були демонструвати спадкоємність Московії Київській Русі. Тоді ж до загальнодержавного пантеону зараховуються й святі Михайло Чернігівський та його боярин Федор. Таким чином, як зазначає А. Хорошев, демонструвався «московський протекторат над південноруськими землями».[21]
Як відомо, 1500 року Чернігово–Сіверщина відійшла до Московії. Проте утворена у 1569 році на базі Литви і Польщі Річ Посполита[22] прагнула відновити свій вплив на втрачених землях. У 1578 році Стефан Баторій зібрався воювати з Москвою,[23] залучивши для цього козацьке військо. У 1579 році поляки та литовці вчинили спробу оволодіти Черніговом, але місто, героїчно витримавши облогу, не здалося.[24]
У зв’язку з цими подіями і відбулося перенесення мощів святих Михайла і Федора у Москву. Воно перетворилося у помпезну політичну акцію. У 1578 році цар Іван IV (Грозний) написав у Чернігів до загиблих в Золотій Орді мучеників послання, запрошуючи їх «яко живих» до Москви: «Святіи великомученицы и исповедники Господни, благоверный княже Михаиле, и ты, боярише его Феодоре! Господу нашему Іисусу Христу произволившу вас своих угодников прославити толикими чудесы… Мы же смиренніи, со отцем своим митрополитом и со святители и со всем освященным собором, и со иноки, и с боляры, и со всеми православными христяны, слышавше сія величія Божія и вашія святыни чудодействія, прославихом славимаго Бога и Спаса нашего Іисуса Христа. И советовахом, мы смиренніи со отцемь своим Антоніем митрополиком всея Руси и со святители Рускія земли и со всем освященным собором, и со иноки, и с бояры и со всеми православными христианы, соборне советовавше, к вамь, святіи, верою влекомы, желающе ваша мощи видети вь славномь граде Москве; темь же соборне единомысленно мы, смиренніи, моленіе послахом к вашей святыни, не яко властительски, но яко рабски и припадающе молимь вашу святыню, не яко отшедших, но яко живыхь вась молимь… Презрите беззаконія наша, не возгнушайтеся срамныхь дел наших, очистите согрешенія наша… Услышите моленіе святителское, и всего освященнаго собора, вдадите себе посланнымь оть нас кь вам; не бо они мощи ваши принесут, но вы сами благоизвольно пріидете к нам и нас просветите и град сохраните, изволите сь нами в царствующемь град Москве жити… Освятите церкви христіанскія, облецете іерея вь правду, даждьте царемь судь; разрушите иноплеменныхь рати, уставите обдержащіи на ны мятежи, и утолите усобныя брани… и нась пришествіемь своимь просветите и впредь просвещайте вь славу и хвалу Христу Богу нашему».[25]
Перенесения36 з Спаського собору у 1578 році мощів до Москви у храм, що стояв над Тайницькими воротами, і який названо тоді ж Чернігівським собором[26] свідчило про велику популярність у царському середовищі і в народних масах культу Михайла та Федора, віру великогрішного царя у зміцнення своєї влади саме підсиленням московського пантеону найвідомішими святими мучениками і про те, що у такий спосіб влада намагалася духовно поєднатися з населенням спірної території. У Москві згодом збудували церкву в ім’я Чернігівських чудотворців.[27] А урочистий день їх зустрічі 14 лютого став відзначатися як свято.
36 14 лютого, очевидно, вже 1579 року мощі князя та його боярина зустріли церковники з хрестами, цар і цариця, «и множество народа всякого, жен и детей».