За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна
- Автор: В’ятрович Володимир Михайлович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1646-4
- Жанр: История
Электронная книга - «За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна». Краткое содержание книги:
Політичні постанови Другого Великого збору ОУН з квітня 1941 р. давали достатньо можливостей для переведення польсько-українських відносин у конструктивне русло співпраці. «Відношення ОУН до держав та політичних рухів, ― читаємо тут, ― перерішується їхнім протимосковським наставленням, а не більшою чи меншою політичною співзвучністю з українським національним рухом». Тобто платформою польсько-українського порозуміння могла стати спільна антирадянська боротьба. Далі в тих же постановах указують засади налагодження відносин ― відмова польської сторони від повернення західноукраїнських земель та припинення антиукраїнських дій: «ОУН поборює акцію тих польських угрупувань, що змагають до відновлення польської окупації українських земель. Ліквідація протиукраїнських акцій з боку поляків є передумовою унормування взаємин між українською й польською націями».
Проте утвердження нової зовнішньополітичної концепції в лавах ОУН(б) відбувалося поступово. І попри те, що навесні 1941 р. вона знайшла відображення в рішеннях Великого збору, не можна стверджувати, що нове бачення цілком витіснило попередні плани керівництва ОУН, пов’язані з німцями. Співпраця із Третім Райхом продовжувалася, її головною метою було скористатися німцями як силою, що може розбити СРСР. Відсутність чітко окресленої української політики керівництва Німеччини підтримувала сподівання на можливість сприяння у створенні незалежної держави. Більше того, окремі німецькі чиновники продовжували загравати з українськими політиками, роблячи певні поступки. Вони навіть пішли на створення українських підрозділів «Нахтігаль» та «Роланд» за співпраці з абвером, не заперечували проти висловлюваних українцями поглядів на ці формування як зачатки української армії.
Ще більш показовим прикладом лояльності німців до українців стала їхня політика на українських етнічних теренах Холмщини та Надсяння, що опинилися в німецькій зоні впливу після 1939 р. Саме тут зосередився актив українського національного руху, що уникнув радянських репресій. Розгортання масової національно-культурної роботи за пасивного сприяння німців призвело до відкриття українських шкіл, читалень, відродження українських церков. 1939―1941 рр. стали, з одного боку, часом справжнього національного відродження цих територій, з іншого ― періодом наростання антиукраїнських настроїв серед поляків, які вважали, що відродження відбувається коштом дедалі більших їх утисків окупаційною владою. «Свідомість українських мас на Холмщині і Підляшші, ― читаємо про результати національно-просвітницької роботи у цьому терені, ― є куди більша, ніж 1939 року. Сотні емігрантів з Волині та Галичини, що в час большевицької окупації ЗУЗ опинилися на Холмщині, зробили дуже багато в тому напрямі. Молодь, що на протязі трьох років покінчила середні школи, провадить і дальше серед населення започатковану старшими національно-освідомлюючу працю».
Німецька окупаційна влада сподівалася, що лояльна українська громада стане для неї інструментом утвердження власної сили. Генерал-губернатор Ганс Франк заявив із цього приводу після зустрічі з Гітлером 2 березня 1940 р.: «Фюрер робить наголос на тому, щоб український елемент у Генеральній губернії визнати таким, що повинен бути розцінений як антипольський та пронімецький». Ефективність політики протиставлення через фаворизацію проявилася дуже швидко. Можливо, тому саме терени Холмщини стануть згодом місцем перших спалахів польсько-українського конфлікту, що переросте у війну. Ще в березні 1941 р. Український допомоговий комітет, пишучи про діяльність тут польського підпілля, повідомляє, що «велике число місцевих українців дістало присуди смерті. Цих присудів ніхто дуже так не боїться…». Проте вже наступного року дії польського підпілля на Холмщині не обмежуватимуться погрозами.