Вільний світ

Крізь напівзведені віночки вій – сонце літнього розпеченого дня (а якщо прикритися дашком долоні, то можна й не мружитися). На доріжці посеред цього дивовижного квітника – пальми в діжках (винесені на літо із зимового саду), а між ними – вузенькі й витончені плетені лавочки. Тоня любить приходити сюди, схилятися над невеличким басейном із водограєм, у якому золоті рибки з червоними плавцями, що пишними шлейфами волочаться вслід, видзьобуються розтуленими ротиками на поверхню – шукають якихось лакоминок. О! Тоня має для них ласощі – крихти від білої булки (вона й не підозрювала, що такі десь випікають, поки не опинилася тут – у цьому великому будинку Майєрів на пагорбі, що наче нависав над усім Айгахом). Вона розкидає ці принади по всій поверхні, щоб рибки не юрмилися й не штовхалися (аби всім було добре!), і роздивляється своє відображення, на яке напливають і напливають кола, підняті червоними плавцями – чорна вузька сукня з короткими рукавами, що виструнчує й витончує її і без того тендітний стан, білий комірець і фартушок. Як школярка! А вона й була нещодавно школяркою. (Чи була? Коли? У тому, довоєнному житті?)

– Фройлян Тоню! Вас хазяйка кличуть!

Це куховарка Катаріна. Крізь розчинені двері кухні апетитно пахне чимсь присмаженим. Ні, Тоня не піде через кухню (вбирати в себе запахи їжі, напівфабрикатів, каструль і сковорідок). Крутнувшись востаннє на одній нозі (все ж таки відпочинок, хоч і коротенький), вона біжить до парадного входу, у який впирається прокладена між клумбами доріжка. А в цих доглянутих і випещених квітниках між пістрявими килимками з портулаку – кущі троянд найвибагливіших форм і кольорів, пишні левкої, примхливі пізні іриси, волошкові й бузкові дельфінії, рожево-білі лілії з підкрученими пелюстками. Чого тут тільки нема! От тільки… чорнобривці, такі рідні, запашні, улюблені ще з дитинства мальви, нічна красуня матіола – цього тут не побачиш. Звідки їм тут узятися, у Німеччині? Ще не вивезли? Ще не вивезли…