Iсторичнi есе. Том 1
- Автор: Лисяк-Рудницький Іван
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Iсторичнi есе. Том 1». Краткое содержание книги:
Книжка розрахована на всіх, хто цікавиться історією України.
ЗАУВАГИ ДО ПРОБЛЕМИ “ІСТОРИЧНИХ” ТА “НЕІСТОРИЧНИХ” НАЦІЙ{30}
Питання, якого я хочу торкнутися, пов’язане з вичерпним, ерудованим і проникливим аналізом книжки покійного Дмитра Чижевського “Історія української літератури”, що його зробив Григорій Г. Грабович{31} у статті “До історії української літератури” [Harvard Ukrainian Studies. Vol. 1. No 4, December 1977). У цьому огляді професор Грабович заперечує правомірність поділу націй на “історичні” та “неісторичні”, якого дотримується багато вчених, серед них і сам Дмитро Чижевський{32}. Він стверджує: “Розрізняти і, отже, оцінювати нації відповідно вищі і нижчі, історичні й неісторичні, повні і неповні — то сфера не науки, а, сказати б, політичної пропаганди” (с. 510).
Дозволю собі не погодитися. Полишаючи поки що питання про “вищість” і “нижчість”, скажу, що я розглядаю поняття “історичності” й “неісторичності” (або, відповідно, “повноти” й “неповноти”) націй як повновартісні категорії історичного пізнання. Вони вписуються в контекст східноєвропейської й особливо української історії.
Професор Грабович підходить до цього питання з перспективи історії літератури. Мене головним чином цікавить ширше соціально-політичне значення “історичності” й “неісторичності”. Але йдучи слідом за Грабовичем, я почну дискусію з деяких зауважень щодо літературного аспекту проблеми.
Грабович твердить, що літературу кожної нації треба досліджувати в термінах, характерних для унікального культурного досвіду нації, а не застосовуючи зовнішні критерії. Він ущипливо запитує: “Чому одна література, що відбиває окрему культуру, окремий набір історичного досвіду та впливів, має бути міркою для іншої?” (с. 511). Відкидаючи характеристику української літератури як “неповної літератури неповної нації”, що її дав Чижевський, Грабович наводить приклад східних літератур — перської, турецької, китайської; — які ніхто не називає неповними, хоча в них немає певних жанрів, що їх бачимо в західноєвропейських літературах. Він додає: “Теоретично, можна підійти з іншого боку і заявити, що будь-яка західна література, скажімо, французька, є “неповною”, оскільки вона не має характерних рис, жанрів якої-небудь незахідної літератури, наприклад, українських дум” (с. 511).