Пригоди в оргазмотроні
- Автор: Тернер Крістофер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-512-4
- Переводчик: Назар Агаджанян
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Пригоди в оргазмотроні». Краткое содержание книги:
Книжка британського дослідника Крістофера Тернера в деталях простежує інтелектуальну історію Райха у різних контекстах: становлення психоаналізу та університетське життя студентів в Австрії після Першої світової війни; формування нацизму в Німеччині та його розповсюдження Європою у 1930-х роках: настрої, страхи, інтелектуальні пошуки, розчарування, шлях вічного емігранта, неймовірна популярність, знищення наукового доробку Райха американською владою, суд, арешт, смерть у камері за кілька днів до звільнення. У цій біографії — непересічна особистість, неординарний науковець, роботи якого виходять за межі наукових канонів та знаходяться у сірій зоні між наукою та псевдонаукою.
Райх, вочевидь, й справді шукав шляхів компенсувати смерть своєї матері працею. Коли йому було 50, а майже півжиття уже було присвячено боротьбі із сексуальними пригніченнями та обмеженнями, Райх написав про фото матері, яке в його робочому кабінеті стояло на видному місці: «Я встановив перед собою образ цієї доблесної жінки, аби мати змогу знову й знову дивитися на нього. Яке ж шляхетне створіння ця жінка — моя мати! Нехай праця мого життя виправить мої злодіяння. Враховуючи жорстокість мого батька, вона була просто святою!».
У цьому неопублікованому автобіографічному нарисі, що також був написаним у той час (від третьої особи, Райховою дивакуватою, нередагованою англійською), він зробив рідкісний коментар про радикальний вплив її втрати на нього. Він вважав, що вона вкрала в нього будь-яку можливість вести нормальне життя:
«ВР був назавжди вибитим із колії спокійного життя. Його поставили на шлях постійного руху, й відтоді він не знав упину… Життя ВР, починаючи з 1910 року, ніколи не було легкою прогулянкою схилами сільської місцевості, всіяних квітами, з пташками, що співають у повітрі. Він це знав, та й жив з цим. Життя його можна було порівняти радше із бурхливим польотом літака крізь бурі й хуртовини, круті піке угору й вниз, крізь похмуру погоду та лавину сподівань, що сонце вигляне з-за хмар, крізь небезпеку й бездиханність».
У «Пристрасті молодості» Райх розповідає, як через п’ять днів після смерті матері він разом із батьком та молодшим братом провели вечір у нічному клубі, «плачучи над нашим шампанським». Леон Райх, скоріш за все, взяв синів із собою, аби ті бачили, як батько «топить» відчуття своєї провини. Райх стверджував, що його стосунки з батьком дещо покращилися після того, як не стало об’єкта його Едіпового комплексу. Не можна сказати, що їх взаємини були однозначними. Райх звинувачував батька в тому, що той ізолював його від інших дітей, аж допоки не померла його мати, і він не продовжив навчання в місцевій гімназії; вважав, що внаслідок цього він став соціально непристосованим і «серйозним та мінливим»: «Мій батько ставив перепони на моєму шляху, — писав Райх про те, як його виховували. — Він заразив мене своїми амбіціями й став причиною моїх проблем… Але все ж він був розумним чоловіком, якого я не лише ненавидів, але й любив».
Через два роки після смерті матері п’ятнадцятирічний Райх напідпитку шукав утіхи в місцевому борделі, «жадаючи материнської любові» (хіба ж батько постійно не називав його матір повією?). «Чи то була атмосфера одежі, чи червоні ліхтарі, провокативна нагота, чи запах повій — я не знаю! — писав він про свій інавгураційний візит до борделю. — Я був утіленням чистої чуттєвої хіті; мене не стало — я був одним великим пенісом! Я кусав, дряпав, штовхав, і та дівчина провела зі мною чимало часу! Мені здавалося, що я мав залізти в неї увесь. Одним словом, я пропав!»
Райх, захопившись «кульгавою інтенсивністю» такого досвіду, який, здавалося, підсилювали «істеричні звивання проститутки», благав її, аби та відтер владарювала лише над ним, але, коли він повернувся туди наступного вечора, та вже розважала наступного клієнта, і Райх, як свій ревнивий батько, лютував на тлі своєї розбитості. Його нога не ступала до борделю впродовж трьох наступних років, коли ж сам Райх стверджував, що став у таких місцях завсідником, навіть попри оголошену ним «щораз більшу відразу до повій». Він намагався «врятувати» іншу повію, платячи їй, аби та розказувала йому сумну історію свого життя, але коли й та відмовила йому, він пригадував, що увійшов у стан суїцидальної пригніченості. Райх сублімував свою сексуальну енергію, пишучи п’єсу «Возз’єднання», у якій йшлося про шляхетну повію та підлого героя (про себе), який спочатку спокусив, а потім кинув її.
Натомість Райх, як він це називав, «піддався надмірній мастурбації», незважаючи на те, що його кузен попередив його, що така практика зробить з нього імпотента. Він почасти фантазував про свою матір і в «Пристрасті молодості» пов’язував свої часті напади депресії з провиною, яку відчував через інцестивні потяги. Райх так підсумовував роки свого одинацтва в гімназії (еквівалент середньої школи) у Чернівцях{54}: «Я багато читав, просто пожирав і белетристику, і наукові праці, годинами імпровізував на піаніно й давав уроки задля кишенькових грошей. Я працював, грав, блукав, мріяв і мастурбував!».