Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років
- Автор: Галушко Кирилл Юрьевич
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-5276-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років». Краткое содержание книги:
Ось чому в галицькому політичному контексті цілком закономірною була увага місцевих українських консерваторів до ерцгерцога Вільгельма Габсбурга. Для таких політиків, як Є. Олесницький постать В. Габсбурга була притягальною з огляду на їхню лояльність до династії Габсбургів і досвід контактів із престолонаслідником Францем-Фердинандом, з яким свого часу також пов’язували певні політичні сподівання. Доречно буде навести у зв’язку з цим пізніше спостереження О. Назарука, висловлене у листі до В. Липинського 12 червня 1924 р.: «Адже навіть старі монарші роди (як Габсбурги), дуже аристократичні, весь час вели пропаганду родову і вкорінилися так по селах, що й досі мабуть (як я виїздив — були ще) стоять їх портрети і впливи по всіх селах»67. На цю специфіку галицької політичної обстановки не міг не зважати і В. Липинський, монархічна концепція якого з часом еволюціонувала в традиційну для Великої України форму Гетьманату. Пізніше під час полеміки з Є. Чикаленком він відкидав можливість утвердження будь-якого «чужоземного королевича» в ролі «всяких руїнницьких претендентів на Великій Україні», маючи при цьому на увазі постать Вільгельма Габсбурга. Проте водночас він зазначав, що представники власне «цього роду», тобто Габсбургів, посідають у Галичині «історичні традиції і права історичної спадковості»68.
Суспільна трансформація української аристократичної землевласницької верстви в бік повернення до національної історичної традиції, яка панувала протягом усього ХІХ ст., забезпечила їй вихід на суспільну арену. Її поява в українському політичному житті супроводжувалася виникненням відповідних політичних структур, що творили об’єктивні суспільні передумови постання українського консервативного державного проекту — Гетьманату Павла Скоропадського.
Нарешті українські землевласницькі елементи, переважно поміщики, представники середніх і заможних верств селянства засвідчили живучість національної консервативної традиції, утворивши 29 червня 1917 р. у м. Лубнах Українську демократично-хліборобську партію. Ідеологом партії, автором її програми та ініціатором найважливіших політичних кроків став В’ячеслав Липинський.
Уведення до політичного ужитку терміна «хліборобська партія» свідчило про намагання вивести на суспільну арену «хліборобський клас», який об’єднував тих, хто володіє землею і власною індивідуальною працею бере участь у виробництві. Такий підхід мав політично об’єднати відповідні прошарки і з поміщицького, і з селянського середовища та вибити ґрунт з-під ніг політичної демагогії більшовиків і українських соціалістів у їхніх намаганнях більшовизувати настрої селянства крайніми радикальними гаслами. Концепцію «хліборобського класу», його місце й роль у творенні Української Держави викладено в «Листах до братів-хліборобів» В. Липинського, саме ця концепція стала одним із постулатів українського гетьманського руху.
Однак ні політична позиція нової української партії, яка чітко дотримувалася принципу соборності й суверенності України, ні намагання П. Скоропадського творити регулярну українську армію для захисту державності України не були підтримані Українською Центральною Радою. У листопаді 1917 р. І Український корпус генерала П. Скоропадського своїми рішучими діями не допустив захоплення Києва більшовицькими частинами й урятував українську державність. У той час він не мав жодних політичних аспірацій чи персональних амбіцій, однак не допустив утрати влади Центральною Радою. Без П. Скоропадського ця інституція була б знищена вже в листопаді 1917 р., а період Центральної Ради трактували б як дрібний епізод російської буржуазної контрреволюції.
Потрібен був певний час, щоб Центральна Рада остаточно скомпрометувала себе в очах суспільства й активізувала альтернативні сили для утвердження української державності та спрямування її розвитку на шлях європейського цивілізаційного реформаторства. Власне це завдання мали розв’язати консервативні сили українського суспільства на чолі з їхнім речником Павлом Скоропадським у союзі з ліберально-буржуазними верствами України. Основною політичною силою, яка мала реалізувати поставлені політичні завдання, була заснована П. Скоропадським «Українська Народна Громада».
Проголошення Української Держави з гетьманом на чолі на Хліборобському з’їзді (конгресі), скликаному в Києві 29 квітня 1918 р., знаменувало відновлення власної української національної державницької традиції, припинення руйнівних «соціалістичних» експериментів і спрямування України до налагодження класового співробітництва та цивілізованого реформаторства.