Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді
- Автор: Ялом Ирвин
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2018
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді». Краткое содержание книги:
Затишний кабінет. Навпроти вас на м’якій та зручній кушетці сидить він — психотерапевт, той, хто вислухає історію ваших страждань, допоможе… Йому ви готові повністю довіритися. А як щодо нього? Чи так само ваш лікар відвертий з вами?
За допомогою історії Ернеста Леша, досвідченого фахівця, автор відкриває перед читачем загадковий і не завжди привабливий зворотний бік психотерапії. Які таємниці минулого приховує Ернест, про що він думає під час чергового сеансу, дивлячись на свого пацієнта? І, зрештою, хто такий терапевт: бог чи людина зі своїми хибами та слабкостями? Перед вами – психотерапія без прикрас.
Та Ернест нічого не сказав. Він пишався своєю стриманістю — це свідчило про його терапевтичну зрілість. Натомість він озвучив невинне запитання:
— Ви постійно перебуваєте в такому піднесеному настрої?
— Це ви про що?
— Це непересічна подія у вашому житті. Поза сумнівом, вас мали б охопити найрізноманітніші відчуття.
Та Джастін не дав Ернестові те, що він хотів отримати. Він не надто охоче ділився інформацією, здавався відстороненим і сповненим недовіри. Зрештою Ернест усвідомив, що він має зосередитися не на змісті, а на процесі, себто власне на стосунках між пацієнтом і психотерапевтом.
Процес — це магічний амулет психотерапевта, який стає в пригоді, коли опиняєшся в глухому куті. Це найпотужніший фаховий секрет, процедура, що підкреслює різницю між спілкуванням із психотерапевтом та розмовами з близьким другом. Навчитися зосереджуватися на процесі, на тому, що відбувається між пацієнтом і терапевтом, — то була найцінніша річ, якої він навчився під час супервізії з Маршалом, і найцінніше, чого він навчав своїх резидентів у ролі супервізора. З роками він поступово почав усвідомлювати, що процес — це не тільки амулет, який можна застосувати, коли зринають проблеми, а справжнє осердя психотерапії. Однією з найефективніших вправ, що їх йому порадив Маршал, було зосереджуватися на процесі принаймні тричі під час кожного сеансу.
— Джастіне, — врешті-решт зважився заговорити Ернест, — ми можемо поговорити про те, що сьогодні між нами коїться?
— Га? «Що коїться» — це ви про що?
Опір посилився. Джастін прикидається дурником. Але, міркував Ернест, бунт, нехай навіть і пасивний, це не так уже й погано. Він згадав, як вони годинами боролися з жахливою догідливістю Джастіна — присвячували цілі сеанси боротьбі з його схильністю повсякчас вибачатися й ні про що не просити, навіть не скаржитися на те, що ранкове сонце б’є в очі, не запитувати, чи можна опустити жалюзі. Зважаючи на все це, Ернест розумів, що мав би аплодувати Джастіну, підтримуючи такий рішучий крок. Сьогодні ж його завдання полягало в тому, щоб перетворити впертий опір на відкритий прояв емоцій.
— Я про те, як ви почуваєтеся під час нашої розмови. Щось змінилося, чи не так?
— А як почуваєтеся ви? — поцікавився Джастін.
Отакої — ще одна нетипова для Джастіна фраза. Просто-таки декларація незалежності. «Радій, — подумки мовив до себе Ернест. — Пригадай, як тішився Джеппетто, коли Піноккіо вперше станцював без ниточок!»
— Досить справедливо, Джастіне. Що ж, я почуваюся далеким і покинутим, неначе з вами трапилося щось важливе. Хоча ні, це зовсім не те. Висловлюся інакше: скидається на те, що ви зробили щось важливе і водночас не ділитеся цим зі мною. Так, ніби не хочете бути тут і бажаєте виключити мене з цього процесу.
Джастін схвально кивнув.
— Так і є, Ернесте. Точнісінько так і є. Авжеж, саме так я й почуваюся. Я намагаюся триматися від вас подалі. Хочу зберегти це прекрасне самопочуття. І не бажаю, щоб хтось його зіпсував.
— Невже я це зроблю? Спробую забрати це відчуття?
— Ви вже намагалися це зробити, — мовив Джастін, дивлячись йому просто в очі, чого раніше не траплялося.
Ернест запитливо підняв брови.
— Хіба ж не цього ви прагнули, запитуючи, чи я постійно перебуваю в піднесеному настрої?
Ернестові перехопило подих. Овва! Джастін кинув йому справжній виклик. Можливо, зрештою він таки навчився чогось під час терапії! Тепер уже Ернест почав вдавати, що нічого не розуміє.
— Про що саме йдеться? — уточнив він.
— Звісно, я не перебуваю в піднесеному настрої постійно — мене охоплює ціла гама почуттів, адже я пішов від Керол та моєї родини назавжди. Хіба ж ви цього не розумієте? Як ви можете цього не розуміти? Я покинув усе: домівку, мій ноутбук «Toshiba», дітей, одяг, велосипед, ракетки для ракетболу, краватки, телевізор «Mitsubishi», відеокасети, диски… Ви знаєте Керол, вона нічого мені не віддасть, знищить усе, що мені належить. О-о-ох… — На обличчі Джастіна з’явилася гримаса болю, він зіщулився та обхопив себе руками, неначе отримав сильний удар у живіт. — Цей біль отут, я його відчуваю. Хіба ви не бачите, як він близько? Але сьогодні я хотів забути про це хоча б на один день чи принаймні на кілька годин. А ви цього не бажали. Скидається на те, що вам не сподобалася новина про те, що я нарешті пішов від Керол.