Лабіринт
- Автор: Мосс Кейт
- Серия: Лангедокскіх трилогія #1
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-343-540-4
- Переводчик: Надія Омельчук
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лабіринт». Краткое содержание книги:
Липень 2005 року: під час археологічних розкопок у горах поблизу Каркассона Еліс Таннер знаходить два скелети, і в цю мить її охоплює всепоглинальна злоба. Дівчина помічає, що розуміє давні слова, викарбувані на стіні печери. Надто пізно Еліс усвідомлює, що надала руху жахливій послідовності подій, які вона неспроможна контролювати, і що тепер її доля нерозривно пов’язана з долею катарів, які жили вісімсот років тому...
Нарешті з-за дерев виринули дві постаті — Оріани та Бертранди. Як Гільєм і припускав, вони були самі. Саже бачив, що Гільєм дивиться на нього, попереджаючи не рухатися й дочекатися, поки Оріана не опиниться на відстані удару й вони зможуть урятувати Бертранду.
Коли постаті підійшли ближче, Саже міцніше стис кулаки, щоб не закричати від люті. На щоці дівчинки виднівся поріз, яскраво-червоний супроти її блідої білої шкіри. Оріана накинула Бертранді на шию мотузку, один кінець якої спадав на спину дівчинки і зв’язував позаду її зап’ястки. Інший кінець мотузки Оріана тримала у лівій руці. У правиці ж вона мала ніж, яким штрикала Бертранду в спину, щоб та йшла вперед.
Бертранді було незручно йти, і вона часто спотикалася. Примруживши очі, Саже побачив, що коліна дівчинки під спідничками також зв’язано. Мотуззя давало змогу робити тільки невеликі кроки.
Саже силою волі змушував себе стояти на місці, чекаючи і спостерігаючи, поки вони не вийшли на прогалину перед печерою.
— Ти ж говорила, що це за деревами, — сказала Оріана.
Бертранда щось пробелькотіла, але надто тихо, і Саже не зміг розчути.
— Заради твоєї ж користі, сподіваюся, ти кажеш правду, — знову озвалась Оріана.
— Це он там, — промовила Бертранда. Її голос був спокійним, але Саже відчував, як їй лячно, і в нього стислося серце.
За планом, вони мусять зненацька заскочити Оріану із засідки біля самого входу до печери. Саже мав зосередитися на тому, щоб вихопити Бертранду з Оріаниних рук, а Гільєм — щоб обеззброїти її до того, як вона встигне скористатися своїм ножем.
Саже поглянув на Гільєма, і той кивнув, даючи знак, що він готовий.
— Але ти не мусиш заходити всередину, — сказала Бертранда — Це священне місце. Ніхто, крім охоронців, не може сюди зайти.
— Справді, — глузувала Оріана. — І хто зможе зупинити мене? Ти? — Її обличчя раптом стало жорстоким. — Ти так схожа на неї. Це викликає у мене відразу, — знову сказала Оріана і смикнула мотузку навколо шиї Бертранди так, що та скрикнула від болю. — Алаїс завше вказувала всім, як чинити. Завжди вважала себе кращою за інших.
— Неправда! — хоробро закричала Бертранда, попри безнадійність свого становища. Саже бажав, щоб вона припинила це, хоча й знав: Алаїс дуже б пишалася її сміливістю. Він теж пишався її відвагою. Вона була справжньою дитиною своїх батьків.
Бертранда заплакала:
— Це неправильно. Ти не повинна заходити. Тобі не дозволено заходити всередину. Лабіринт сам захистить свою таємницю від тебе чи від будь-кого іншого, хто бажає використати його на шкоду.
Оріана неприємно осміхнулася.
— То просто історії, щоб лякати таких маленьких дурних дітей, як ти.
Але Бертранда стояла на своєму:
— Я не поведу тебе далі.
Оріана здійняла руку і вдарила дівчинку так, що та впала горілиць на каміння. Червоний туман заповнив голову й думки Саже. В три-чотири стрибки він дістався Оріани і кинувся на неї, дико заволавши.
Проте Оріана діяла блискавично. Вона притягнула Бертранду до себе і приставила ножа до її горла.
— Який жаль! Я гадала, мій син впорається з таким простим завданням. Тебе ж уже схопили — чи мені так просто сказали — але це не важить.
Саже посміхнувся Бертранді, щоб трохи підбадьорити її, попри безнадійність їхнього становища.
— Кинь меча, — спокійно наказала Оріана, — або я вб’ю її.
— Шкода, що я тебе не послухалася, Саже, — крикнула йому Бертранда, — але вона дала мені твою каблучку, сказавши, що ти послав її забрати мене.
— Ні, то не моя каблучка, brava[207], — відповів Саже. Він кинув меч на землю. Той з важким тряскотом упав на каміння.
— Так краще. А тепер відійди туди, щоб я тебе бачила. Досить, зупинися. — Оріана посміхнулася. — Усе зробив сам!
Саже не відповів. Оріана щільніше притисла лезо ножа до шиї Бертранди, а потім надрізала шкіру трохи нижче вуха. Бертранда зойкнула, коли цівочка крові бризнула й потекла по її шийці, ніби тоненька червона стрічка на тлі її блідої шкіри.
— Відпусти її, Оріано. Тобі ж потрібна не вона, а я.
Коли почувся голос Алаїс, здалося, що самі гори ожили.
Дух? Гільєм нічого не розумів.
Він відчув, як життя покинуло його, залишаючи всередині порожнечу і роблячи його невагомим. Гільєм навіть не наважувався поворухнутись у своїй схованці, боячись налякати привида і змусити відлетіти його. Він поглянув на Бертранду, таку схожу на свою матір, а потім униз на схил, де, якщо то була вона, стояла Алаїс. Її руки в шкіряних рукавичках були згорнуті на грудях.
207
Смілива (окс.).