Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця». Краткое содержание книги:
Річард теж розуміє, що не зможе цьому запобігти, тому відчуває свою провину. Він поодинці повинен нести гріх, в якому не зважився б зізнатися навіть єдиній людині, яку любив… І яку втратив.
Приєднуйтесь до Річарда і Келен в заключному романі про одну з найдивовижніших і незабутніх пригод, коли-небудь описаних. Вона почалася з першого правила, а закінчиться правилом правил, неписаним правилом, правилом, негласним з давніх часів.
З новим сходом сонця, світ зміниться назавжди…
Ніккі парирувала.
— А мета його лежить в намірі відновити основне ядро спогадів. Але, на жаль, магія сама не може знати, що саме необхідно, також як і їй невідомий той, на кого будуть накладені чари Вогняного Ланцюга. Їй відомі лише умови власного вивільнення. І ніде не згадується, що потрібно робити, вступаючи в чергову стадію звершення виклику. Вона — всього лише інструмент для роботи, виданий чарівникові, щоб звернути назад чари Вогняного Ланцюга.
Ніккі продовжила.
— Бердіна була першою, хто показав мені «Книгу Життя». Вона знала, де її знайти, тому що бачила, як Даркен Рал уважно її вивчав.
— Але він не намагався воскресити спогади, вкрадені чарами Вогняного Ланцюга.
Ніккі знизала плечима.
— Ти правий, він хотів використати силу Одена, щоб здобути абсолютну владу. Все залежало від того, з якою метою здійснити ритуал сходження. Ймовірно, Даркен Рал до кінця не розумів справжнього призначення подорожі в підземний світ. Напевно, він вирішив, що це лише чергова сходинка, на яку потрібно зійти — просто частина складного дійства.
Річард пальцями пригладив волосся.
— Келен розповіла мені, що була в підземному світі.
Ніккі його проігнорувала, вона знову вказала на написи.
— І все це є складовою частиною цього дійства.
— Але яким же чином я зможу зробити подібні речі?
— Якщо враховувати те, що тут написано, ти не можеш зробити це самостійно. Ти потребуєш провідника. Але не звичайного супроводжуючого, а таку людину, яку ти зможеш схилити до потрібної дії, і, дерзнувши відвідати підземний світ, переконаєш його в те, що твоє життя — ніщо в порівнянні великими цілями мандрівки між світами.
— Добрі духи, звичайно, я можу присягнутися власним життям, заради цієї можливості, — збуджено вимовив Річард.
Вона кивнула і відразу ж показала на щеодне місце в написах.
— Зверни увагу. Ось це заклинання, що викликає провідника зі світу мертвих, який вкаже необхідний тобі шлях.
Розсерджений не на жарт, Річард глянув на висічений напис. Потім він вказав на один з виразів на древнєд'харіанській, він знаходився вже на наступній плиті.
— Подивися сюди, на цей вислів. Тут йдеться про використання магічного піску.
Ніккі погодилася.
— Так, дійсно. Може тепер нам краще поцікавитися у службовців гробниці, де вони знайшли ту піщинку, яка лежить у тебе в кишені?
Річард, приголомшений тими речами, про які тільки що дізнався, майже забув, навіщо вони з Ніккі спустилися сюди в гробницю.
— Ти права, — вимовив Річард, подаючи сигнали Карі впустити в гробницю шістьох службовців в білосніжних шатах.
Шістка квапливо послідувала за Морд-Сіт, подібно курчатам, які намагаються встигнути за мамою квочкою. Річард терпляче чекав на підходячий виводок. І вони не змусили себе довго чекати, вмить опинившись навпроти очікуючих.
— Всі ви надали нам величезну послугу, виявивши цю піщинку. Я дякую вам за вашу уважність.
По їх лицях, які освітилися від радості, Річард зробив висновок, що жоден лорд Рал ніколи, ні за що не дякував їм колись.
Він м'яко опустив долоню на плече єдиної жінки з персоналу гробниці.
— Ви можете мені показати, де ви знайшли ту піщинку, яку принесли мені?
Жінка озирнулася на решті співтоваришів і впала на коліна, перед позолоченою труною в центрі приміщення. Вона показала на підлогу під одним з кутів труни, що спочивала на піднесеному на кілька футів п'єдесталі. Вона поманила пальцем Річарда до себе.
Він опустився на коліна поруч з нею, схилив голову і заглянув під труну, повторюючи дії слідом за жінкою. Вона загострила свою увагу на одному місці, де один з кутів труни відходив від дна.
Річард постукав по куту кісточками пальців. З щілини почав сипатися пісок, крихітні піщинки відскакували від мармурової підлоги.
Річард піднявся на ноги, задоволений своєю знахідкою, і обдарував Ніккі здивованим поглядом.
— Подай мені сокиру, — покликав Річард одного із охоронців, що стояли в коридорі поруч з входом у гробницю.
Охоронець з Двірцевої варти швидко ковзнув через розплавлений вхід і негайно передав Річарду свою сокиру.
Річард з силою втиснув вістря сокири в вузький стик, що з'єднував кришку з труною. Він почав розгойдувати лезо туди-сюди, заганяючи його поглибше. Спорудивши своєрідний важіль з сокири, Річард продовжував їм рухати, нарешті кришка піддалася, почала відходити і підвелася.
Разом з Ніккі, вони підняли відірваний верх труни. Коли лорд Рал кивком подав сигнал, персонал гробниці разом з охоронцем взяли важку кришку і віднесли її в сторону.