Пригоди в оргазмотроні
- Автор: Тернер Крістофер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-512-4
- Переводчик: Назар Агаджанян
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Пригоди в оргазмотроні». Краткое содержание книги:
Книжка британського дослідника Крістофера Тернера в деталях простежує інтелектуальну історію Райха у різних контекстах: становлення психоаналізу та університетське життя студентів в Австрії після Першої світової війни; формування нацизму в Німеччині та його розповсюдження Європою у 1930-х роках: настрої, страхи, інтелектуальні пошуки, розчарування, шлях вічного емігранта, неймовірна популярність, знищення наукового доробку Райха американською владою, суд, арешт, смерть у камері за кілька днів до звільнення. У цій біографії — непересічна особистість, неординарний науковець, роботи якого виходять за межі наукових канонів та знаходяться у сірій зоні між наукою та псевдонаукою.
«Нижче подаємо консенсус комісії з обстеження.
На нашу думку:
1. Під час опитування Райх не навів жодних чітких доказів своєї психічної неврівноваженості. Він здатен відрізняти: горнутися до правильного та відмежовуватися від злого.
2. Попри певну ексцентричність потоку його думок, по суті справи його особистість видається здоровою.
3. На нашу думку, відчутно, що Райх легко може втратити зв’язок з реальністю та стати психічнохворим, особливо, якщо стреси та навколишній тиск перевищать дозу витривалості».
На думки штатних психіатрів Льюізбурґа все ж зважили більше, за баченням справи Габбардом, який був єдиним запрошеним незалежним консультантом, і відлік Райхового терміну запустився.
У тюремній анкеті, яку йому дав заповнити його інспектор з нагляду за умовно-достроково звільненими злочинцями, Райх стверджував, що виховувався в старомодній «бостонській» манері. Відповідаючи на запитання про історію своєї сім’ї, Райх вирішив не розкривати пубертатну драму самогубства своєї матері. «Наскільки мені відомо, вона померла від випадкового харчового отруєння», — писав він. Його батько «помер від горя ТБ», а його брат, у цій версії подій, — «від голоду під час Першої світової» (хоча й прожив він до 1926 року). На запитання, як він ладнав із Авророю, Райх написав: «Ідеально». Він писав, що збирався жити з нею і після виходу з в’язниці, «якщо вона ще захоче мене». У Райха був план, вийшовши на волю, виїхати з нею до Швейцарії, як це зробили чимало інших емігрантів (Адорно, Горкгаймер, Томас Манн, Герман Гессе та Рільке — усі доживали віку там): «Пристойна зарплата сімейного психолога вселяє надію в завтрашній день», — писав він.
Райхове шкірне захворювання знову дало знати про себе у в’язниці: стан його шкіри суттєво погіршився, як і тоді, коли його запроторили до буцегарні на острові Елліз; він заспокоював шкіру, приймаючи щоденні ванни та натираючись вазеліном. У своєму звіті про експеримент ОРАЯР Райх пояснював, що висока періодичність тюремних заколотів — це результат концентрації СОЕ у заґратованих клітках тюремних камер. Єва та Білл Моїс час від часу навідувалися до Льюізбурґа, прихопивши з собою ловця хмар, яким намагатимуться розчистити СОЕ над містом, сподіваючись дещо пом’якшити умови Райхового перебування у в’язниці.
Сільверт відсидів свій рік у Денбюрі; вийшовши з в’язниці, будучи позбавленим медичної ліцензії, він влаштувався на роботу головним белбоєм у готелі Мангеттен. 29 травня 1955 року Сільверт наклав на себе руки, випивши дозу ціаніду в парку Вен Кортленд, що в Бронксі.
«Великий експеримент», як називали цю перлину Федерального бюро тюрем, знаходився приблизно за милю на північ від центру Льюізбурґа. Щоб дістатися туди, доводилося подолати близько двох кілометрів звивистої сільської дороги, допоки, як у 1950-х сказав один із відвідувачів закладу, перед вами зненацька не поставав «непрохідний бар’єр масивної бетонної стіни, тридцять футів[121] заввишки і більше ніж тисячу футів уздовж[122]», мов «хмародер, що ліг на бік». Вартові башти з червоної цегли на кожному куті, а всередині «фабрики, стадіони, газони і величезна головна будівля в’язниці, також із цегли».
Алджер Гісс також сидів у Льюізбурзі між 1951 та 1954 роками. «Три роки у в’язниці, — казав Гісс про Льюізбурґ, — гарна корекція для трьох років у Гарварді». Як і Гісса, Райха вважали достатньо великим цабе, аби виділити йому окрему камеру: усі, окрім найвідоміших злочинців та затятих гомосексуалів, спали в Льюізбурзі в загальних камерах. У камері, що по сусідству з Райховою, з якої також відкривався вид на 21-футову тюремну стіну, сидів 34-річний Гарві Матузов, маніакально-депресивний найманий інформатор, який поєднав комітети, якими заправляв МакКарті, містками між сексуальною уседозволеністю та комунізмом, відтак добряче приклавшись до встановлення страхітливого клімату переслідування.
121
9 метрів 10 сантиметрів.
122
304 метри.