Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
Викликав мене Вовк. Казав сісти, придивляється. Лице чисто вибрите, очі сірі, лисавий, коротко стрижений. Вигляд нагадує старого капітана-служаку або католицького ксьондза з села. Риси непорушні, голос спокійний, говоре повільно:
"Скажіть, як ви попали в Українську армію?" — перші слова.
"Од часу, як почалась організовуваться".
"Коли саме?"
"Коли Центральна рада почала приймать офіцерів російської армії — українців, котрі зголошувались".
Вовк помовчав трохи, а потім запитав:
"А в якім полку ви служили?"
"В 33-м інженернім, командиром 3-ї саперної роти. В штабі дивізії єсть мій формуляр, провірений і затверджений. Пан генерал все там найде, а додам, що я, офіцер російської армії, в марті 1917 року занесений в реєстр Генерального секретаріату військових справ після полк. Капкана, хор. Гана та сотника Лощенка четвертим".
Вовк був заскочений, поворушився на стільці:
"А як же ви зробились гетьманцем, москалем?" — тут я витріщив очі.
"Москалем — я? Що має спільного москаль з гетьманцем, червоний чи білий? Я — старшина Української армії передусім. Для мене москаль — тим часом ворог, без огляду, як зветься. Москалі-приятелі — вони тут в таборі, а з ними в запорозьких частинах знаюсь од Гнатівки. Чи я гетьманець — сам не знаю, над цим не думав і не лічу важним. Ще раз підкреслюю — я старшина Української армії, присягав вірність Краєві і Народові. Присяги додержав, майже всю кров оддав. Неховавсь! — Останнє сказав піднесеним голосом, вставши, т Був в першім і останнім боях, під Крутами і Клининами!"
Вовк тоже встав. Видно було по нім зворушення. Протяг руку:
"Заспокойтесь. Ідіть одпочиньте. Можете жить за табором".
Повернувсь мовчки і вийшов. Оставсь в таборі.
Незабаром вивезли мене до канцелярії обозу, там дістав білет на проїзд до м. Пуцка над Балтійським морем, в розпорядження Dowództwa 1-го батальйону саперів-залізничників. На дорогу видано дві добрих м'ясних консерви, 2 пачки галет, 3 ½ кг цукру, свіжу білизну, рушник та гарні міцні черевики. Раніше за гроші од Коржа купив добре військове убрання. Попрощався з усіми, оставив речі і шаблю в опіці Сашка. Мав вернуться осінню.
Без пригод доїхав до Пуцка, найшов потрібний штаб. Там мене розпитали, що умію робить і поручили вести нівеліровку при будові залізниці по півострові Гель, де був порт.
Робота на свіжім морськім повітрі легка, приємна, харчі добрі, щодень 10 сигарет вищого сорту "Wernigora". Не курив тоді і міняв на свіжопровуджені шпроти у місцевих рибалок-кашубів. Це рослий, працьовитий морський народ. Добродушні і одважні.
Шпротами об'їдався. Дорші не подобались, свіжосолені оселедці — смачні, як і смажена фльондра (камбала). Не було риб, що жили в Чорному та Азовськім морях, бичків, скумбрії, окунів, білуг, севрюг. Не водились дельфіни. Часом попадались лососі, дуже смачна і дорога риба, іде на балики, смак такий, як сьомга.
Все було б добре, тільки заробіток непевний. Що дістав 10 днів назад, тратило вартість на четверту частину, та і сама платня не була велика. Фактично свою роботу я закінчив досить скоро і вилежувавсь з жовнірами-помічниками.
Вода в Балтійськім морі зеленувата, в залежності од погоди зміняється на світлий чи тамний одтінь. В Чорнім морі так само одбивається синій цвіт. Дуже скоро посувалась будова залізниці, при малих земляних роботах і тисячі працюючих. Був тут і 2-й батальйон залізничний з Яблонної к/Варшави.
До часу закінчення уложення рельсів ще була праця. Тим часом діставав листи. Дивізію перенесено до другого великого табору в Стрілкові, близько старої російської границі з Німеччиною, коло міста Слупці. Рядом — залізниця і шосейна дорога з Варшави до Познані. Тарнавського з його групою вернули з поліціянтом. Отримавши платню, поїхав і я до Стрілкова.
Був це обоз на яких 50 000 людей,"приблизно з 250 гектарів. Поділений на кілька відділів, бараки були будовані солідно. Окремо стояли гарні поміщення для коменданта обозу, канцелярії, варти, генеральський барак. В відділі № 1 розміщено українські частини: Запорозька, кінна, Херсонська дивізії, Кордонний корпус, жандармерія. Сімейні та незамужні жінки — в відділі № 3, полонені з Червоної армії — в № 2, а в № 4 — з отрядів Балаховича та Яковлева. Окремо стояла електровня з запасом вугілля. Посередині відділу № 3 — величезне поміщення, театральне.