Україна — не Росія

Чомусь у нашої публіки склалася думка, начебто добрий інвестор — це закордонний інвестор. А дехто взагалі вирішив, що інвестор і іноземець — синоніми. Але це зовсім не так, і якби за інших однакових умов мені довелося вибирати між нашим і закордонним інвестором, я скоріше вибрав би нашого. Ми з ним, принаймні, говоримо на одній мові. Хоча не це головне. Головне — щоб українські гроші не пливли за кордон, а вкладалися в самій Україні, працювали на її розвиток, на її благо.

Правда, в іноземців є і деякі плюси. Вони більш законослухняні, менше схильні до трюків з «чорним налом», справніше платять податки. І взагалі, не хочу, щоб мене якось не так зрозуміли. Я двома руками «за» іноземців, якщо з їх допомогою в нас щось будується, реконструюється, з’являються нові робочі місця, якщо вони приходять із сучасним устаткуванням, з останніми розробками.

Багато хто останнім часом чув, що не всі закордонні інвестиції, які приходять в країну, насправді є закордонними, що частина з них — це гроші, що в свій час вивезені з України і тепер повертаються назад. Я кажу не про ті гроші, що повернулися завдяки моєму указу 2000 року про фінансову амністію. Є різні хитромудрі схеми, і повертаються гроші не тому, що їх власників замучила совість, а з більш прозаїчних причин: інвестувати в Україну (до речі, і в Росію теж) все вигідніше і вигідніше, особливо на тлі майже загального спаду. У мене не юридична і не фінансова освіта, так що я не взявся б на цих сторінках обговорювати алгоритм повернення збіглих сум, нехай це роблять правознавці і Верховна Рада. Не як у президента, а як у громадянина України, просто на рівні здорового глузду, відчуття в мене таке: капітал свідомо ввозиться так само, як і вивозився — з використанням лазівок у нашому законодавстві, з використанням його недосконалості, однак ті, що сьогодні ввозять гроші в країну, не збільшують своєї колишньої провини перед суспільством, а зменшують її.