Політологія: наука про політику

Звичайно ж, традиціоналізм допускає, що історичний порядок, який склався соціально, може зазнати псування, спотворення, перекручення, але виправлення становища розуміється як повернення до джерел, зняття нашарувань, очищення від спотворення, перекручення, приведення у відповідність незмінній суті речей і адекватному духу епохи історичного розвитку. Образно це відбито у понятті золотий вік — порядок, що існував первісно, з яким слід співвідносити будь-який період, порядок, що виникає. Таке уявлення, властиве культурній традиції різних народів, служить в очах багатьох традиціоналістів свідченням існування прихованої, єдиної, загальної традиції, давньої як світ, у якій беруть початок всі релігії та символи. Вірність традиціям, скептичне ставлення до обґрунтованості та легітимності інновацій існували в усі епохи, але формування створення традиціоналізму як свідомого вчення стало можливим лише після того, як виникли глибокі сумніви у колишніх істинах, внесені філософією Просвітництва, і стався рішучий розрив з минулим внаслідок Великої французької революції (1789); і першим каменем, закладеним у його основу, вважається праця Едмунда Бьорка «Міркування про французьку революцію» (1790), за якою послідували твори де Местра та де Бональда, а потім, в епоху Реставрації, — Балланша, Шатобріана, Ламенне та ін.

Заперечуючи принципи раціоналістичної філософії Просвітництва, буржуазного лібералізму та народовладдя, традиціоналізм, особливо активний у Франції, виступив як контрреволюційне вчення, пов’язане з феодально-аристократичною опозицією. Основними елементами вчення стали поняття органістського суспільства та його корпоративного устрою, які дістали подальший розвиток у вченні соціального католицизму, а також у системі Огюста Конта. У першій чверті XX ст. ряд ідей традиціоналізму — романтичний антипрогресизм, антиіндустріалізм, органіцизм — підхоплені й розвинуті інтелектуалами групи «Аксьон франсеа» очолюваної ідеологом Шарлем Моррасом і гуртком «Консервативна революція», очолюваного Меллером ван ден Бруком (Німеччина), діяльність яких сприяла становленню фашистської ідеології. Скомпрометований політично, традиціоналістичний напрямок тривалий період існував у вигляді маловідомої школи мислення, але з середини 70-х років XX ст. до його ідеї привертають посилену увагу ідеологи неоконсерватизму, засобів масової інформації. Традиціоналізм спирається на досягнення науки про природу та людину, на нові прочитання філософів Ніцше, Хайдеггера, Дюмезиля, Лоренца та ін. Згідно з сучасною традиціоналістичною інтерпретацією держави та суспільства, суспільно-політичний устрій має інтегрувати суперечності, об’єднувати різноманітне, створюючи новий синтез. Сучасний традиціоналізм заперечує ліберально-індивідуалістичні принципи, що роз’єднують через їх множинність індивідів, перетворюючи їх у непов’язані один з одним атоми, стурбований єдиним пошуком матеріального успіху, так само, як і форми тоталітаризму, що подавляють різноманітність, виступає проти суспільства споживання, масового суспільства тощо. Традиціоналізм зберігається як напрям ідеології, що захищає устої колишнього порядку та його духовних цінностей тощо.