Смерть у кредит
- Автор: Селин Луи Фердинанд
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-58-1
- Переводчик: Роман Осадчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Смерть у кредит». Краткое содержание книги:
Селіна часто називають «революціонером у літературі», оскільки він чи не вперше почав застосовувати прийом майже буквальної імітації розмовного стилю у літературі, через що в його текстах можна часто зустріти вульгаризми та «низьку лексику», які дивним чином поєднуються з високим стилем майже поетичної оповіді. Вся творчість Селіна пронизана рефлексіями на бурхливі і заплутані, жорстокі й величні події XX сторіччя, серед яких він намагається віднайти місце для власне людини, і такий пошук найчастіше закінчується тим, що критики назвали «літературою бунту проти суспільства».
Бригадир сидів на краю лавки, знемагаючи від задухи… Він скинув свій мундир… Решта зробили те ж саме… Чиновники з прокуратури могли приїхати лише завтра вранці… Тож хвилюватися було нічого… Вони все ламали голови над тим, чому втік комісар?.. Це питання їх дуже цікавило… А особливо — чому сам прокурор?.. І чому так швидко?.. Мабуть, між канцелярією суду і префектурою сталася сварка… такою була загальна думка… А ми справді влипли… Так я вважав. Бригадир поступово знову повернувся до свого обіду… Практично він один зжер цілий камамбер!.. Він робив собі величезні бутерброди! І запивав їх червоним винцем!.. Шматок!.. Ковток!.. Шматок!.. Ще!.. Я дивився на нього… Він мені підморгував… Він уже трохи захмелів!.. І став зовсім добрим… Він запитав у старої просто так, зовсім просто, абсолютно без жодної задньої думки, що ж робив її Куртіаль до того, як вони приїхали в Блем?.. Але вона вже нічого не тямила. Вона ніби впала в слабоумство від сліз. І відповіла йому: «Ревматизм!» Вона була десь далеко! Вона знову почала бурмотіти… Сльози текли у неї по обличчю… Вона просила, благала, щоб її залишили в кухні… поруч… ще ненадовго, трохи посидіти з ним… Хоча б до півночі!.. У нас більше не залишилося ні оливи, ні гасу… лише свічки!.. Хлопці тягали їх звідусіль, постійно… коли поверталися на ферму… Вони приносили нам свічки всіх розмірів!.. У нас був вибір, стара хотіла поставити одразу дві… Бригадиру набридло слухати її нидіння…
— Гаразд! Гаразд!.. І повертайтеся швидше! Одразу ж!.. Не запалюйте вогонь!.. І не чіпайте його… а то я вас замкну в сараї!.. Ну давайте!..
Вона пішла… Через деякий час, оскільки вона не поверталася, один із жандармів підвівся, щоб подивитися… «Що вона там робить?..» — запитували вони… Вона стояла на колінах поруч із тілом…
— Я не можу його прикрити?..
— О! Ні! — сказав їй поліцай…
— Він мене не лякає, ви знаєте! Але його краще накрити… Не можна ж везти його просто так!.. Я не торкнуся його! Обіцяю вам!.. Мені не треба доторкатися його! Я лише накину на нього покривало!.. лише це! і все!.. на нього й на голову…
Мені було цікаво, що вона збиралася на нього покласти?.. Простирадла?.. їх не було… У Блемі їх взагалі не було… Були ковдри, але від них залишилося одне лахміття… вони всі зотліли!.. Ми використовували солому!.. і спали одягненими… Жандарм не погоджувався!.. Він хотів, щоб вона запитала дозволу у бригадира… Але бригадир уже хропів… Він заснув просто за столом… Ми бачили його через двері… Інші поліцаї теж дрімали…
— Зачекайте! Я зараз… — сказав він зрештою… — Не чіпайте його, поки я не повернуся.
Але вона не могла чекати…
— Фердінане! Давай-но! Поквапся, мій малий! Пошукай швидко мою підстилку… Ти знаєш, на горищі!.. Там, де моя солома!.. Пошукай! Подивися під ногами… Ти знайдеш там великий шмат! Ти ж знаєш! Шматок «Архімеда»! Яскраво-червоний! Він достить великий, ти знаєш… Його вистачить… Він закриє все!.. Принеси його мені! Сюди! Зараз же!.. Я буду тут!.. Поквапся!..
І справді… Я притьмом знайшов його… Він сильно смердів каучуком… Це був той самий шматок, який вона врятувала того вечора з-під уламків на місці катастрофи… Вона розгорнула його переді мною… і розстелила його на землі… Це було гарне полотно. Тільки колір дуже змінився… Він більше не був яскраво-червоним, а став каштановим… Вона не захотіла, щоб я допоміг їй загорнути в нього Куртіаля… Все зробила сама. Його не можна було особливо рухати… Вона підсунула під тіло тканину… Й дуже обережно, варто сказати… Тканини вистачило, щоб загорнути все… Місиво голови теж було накрито… Бригадир бачив, як ми це робили… Той розбудив його… «Ну що, — кричав він здалеку. — Ви хочете його сховати?.. Ви що, з глузду з'їхали?»