Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту

Додатки

Паплюжений як єврей, цілований як німець, охрещений як християнин.

1. Відверте признання. Мені так і не пощастило відтворити виразу обличчя обох Бехтольдів тоді, коли я виграв у них у кості: суміш поваги й подиву з істеричною злістю та розчаруванням; і коли я потім запропонував їм, що як зять візьму на себе роль сина і вступлю до СА, вони аж заверещали з люті: їм хотілося, щоб гріхом членства в СА був заплямований саме Ангел.

Те, що я розповів про свою матір дуже мало, має свої підстави — вона була занадто тендітна й могла розбитись або зовсім не вдатись, і я волію, щоб будь-хто наклеїв у альбомі «Розмалюй сам» готовий шаблонний малюнок або перебивну картинку: дама з буржуазних кіл десь так близько 1938 року, сорокап'ятилітня, тендітна, але не хвороблива. Вже розчарована життям, але не з соціальних причин.

Те, що я романтик, невротик і схильний до ідилій, я вже визнав, але ще раз повторюю це для дорослих.

Я вже двадцять років знаю, що то за «рейнський гульден», про який так схвильовано говорила Гільдегард. Табір того примусового товариства, де мене навчили повзати «слимаком», паплюжили як «єврея» і примусили носити нечистоти, щоб «зробити з мене людину», і де я зустрівся з Ангелом, розташований був у глибині лісів, де народилась чимала частина Гріммівських казок. Більшість наказів, прокльонів та напучувань начальства я вислухував там на тій говірці, якою, певне, говорила нідерцеверенська тітуся, від якої брати Грімми записували казки. Чого ж дивуватись, що на весілля я подарував Гільдегард «Міхаеля Кольгааса» і казки братів Гріммів («Ідіот» і «Пальма Кункель» були в неї до шлюбу), що вона багато читала їх і що найцікавішою, так би мовити, найактуальнішою здалася їй казка «Як діти грались у війну». Вона, мабуть, знала ту казку напам'ять, бо вперто повторювала одне речення, якого її мати не розуміла: «І вони взяли рейнського гульдена — рейнського гульдена взяли». Отже, я знаю, в чому вся річ, але ніяк не наважуся пояснити тещі. Та й сам я про дещо тільки здогадуюсь. Звичайно, щодо «рейнського гульдена» я не маю сумніву, і хто ж би це взяв яблуко, коли кожна дитина знає, що за гульден можна купити добру сотню яблук? Усі граються одне з одним у війну; хоч уже не діти і невинність — не монета. Коли я ще додам, що після смерті дружини не мав інших жінок, то принаймні буде так незручно, що далі нікуди, і можна реготати від усього серця. А коли ще додам, що моя улюблена казка — «Співоча кісточка», регіт буде ще гучніший.

2. Мораль. Настійливо рекомендуються самовільні відлучки з частин. Можна рекомендувати й дезертирство, я це вже казав, бо є такі дурні, які не тільки ціляться, а й влучають, і тому кожен повинен знати, чим він ризикує. Вогнепальна зброя — знаряддя, з яким не слід жартувати. Я нагадую про Ангела і про Антона Бехтольда.

Самовільна відлучка з нерегулярної частини особливо небезпечна, бо вона, так би мовити, автоматично викликає в мислячих людей підозру (адже більшість мислячих людей мислять не дуже далекоглядно), що той, хто відлучився, хотів попасти до регулярного війська, отже — обережно!

3. Тлумачення.

а) Подаровані черницям три вкрадені на складі офіцерські носовички (білі) — це зачаровані лілеї, як ті, що їх звичайно кладуть перед вівтарями святого Йосифа й діви Марії і взагалі всіх, хто зберіг невинність і був канонізований як святий. Вони безпосередньо пов'язані з якнайбілішим папером, на якому я пишу, з моїм нав'язливим миттям рук і з відразою до медкомісій та до власноручного чищення взуття, а також з моєю явною потребою чистоти. Бо хто б іще міг додуматися, щоб заради кількох купань у ванні красти казенне майно — адже, хоч вугілля було з Лотарінгії, воно законно належало німецькій армії — та ще й провадити такі складні переговори з черницями? Це наводить на думку про мою наскрізь платонічну вдачу.

З другого боку — часті згадки про нечистоти, брудні нігті, майже захоплене змальовування власної фізичної недолугості — нападів, схожих на епілептичні, кульгавості, хворобливого страху перед гудінням літаків, яке викликає згадувані вище напади,— все це наводить на висновок, що оповідач слушно називає себе невротиком, а також слушно оголошує себе романтиком і зневіреним. Недвозначні й елементи елітарності — навіть коли йдеться про еліту серед носіїв нечистот. Чи нехіть до «рейнського гульдена» справді пов'язана з відмовою (цілком незрозумілою) вимагати й одержувати належне відшкодування за поранення та інші втрати під час війни?