Вовк-тотем

— Я думаю, навесні наступного року лебеді не повернуться сюди, — після чого всі троє пригнічено замовкли.

Однак вони не очікували, що на бригаді оголосять цього вечора політичні навчання, на яких буде поширено найвище і найновіше розпорядження про заборону відпусток. У цьому випадку вони втрачали єдину можливість зруйнувати пліт.

В Орхонському степу вбивати лебедів і їсти лебедятину розпочав Бао Шуньґуй — ще тоді, в наметі, коли було організовано полювання на вовків. Тоді він не приправляв свою страву цибулею, часником й імбирем, а також не додавав до неї перцю, соєвого соусу чи інших приправ, м’ясо лебедя варилося у чистій воді з сіллю. Тоді ніхто з мисливців, зокрема і Ян Ке, не торкнулися паличок. Бао Шуньґуй на самоті випив тоді горілки, однак у нього так і не з’явилося настрою чи відчуття королівського бенкету. Він навіть сказав тоді, що на смак м’ясо лебедя мало чим відрізняється від домашнього гуся, вигодованого на кукурудзі й помиях.

Цього разу Бао Шуньґуй вчасно прибув до гуртожитку будівельників. Тепер лебедятина була приготовлена в китайській печі, з китайськими приправами, тушилася на вогні, який ретельно регулювався. Якщо ще додати сюди декілька десятків людей, які пили горілку й грали в застольні ігри та по черзі вихваляли один одного, він насправді відчув себе на королівському бенкеті.

Шкода тільки, що м’яса було мало, а жаб багато. Бао Шуньґуй і начальник Ван з’їли по цілій мисці лебедятини, іншим же дісталося по кілька шматків. Після завершення бенкету Бао Шуньґуй іще з масними губами пішов проводити політичне навчання, а натовп заробітчан налетів на казан. Їхня жадоба була ненаситною, тож вони вирішили вибрати людей, щоб наступного дня, ще вдосвіта, знову вдягти маскувальні костюми, взяти лук і стріли й попливти до очеретяної затоки. Для більшої гарантії вони вирішили прихопити ще й напівавтоматичну рушницю Бао, щоб підстрелити лебедя з рушниці, а якщо не вдасться, то хоча б підстрелити дикого гуся чи качку, щоб увесь кагал наївся досхочу.