Життєпис Білого Ворона [uk]

«Коли ти читатимеш цього листа — ми будемо ворогами, — читав я далі рядки, написані знайомим почерком, що так нагадував мені руку загиблого побратима, — не тому, що ненавидимо один одного… Це просто судьба… Я не дурив тебе, описуючи свою любов до вітчизни… Я її справді люблю… Від Зелеміню до Чорногори… Люблю так, що ладен віддати за неї і тіло, і душу.

Ти хотів, опісля смерти хворого брата, зайняти трон і зробити мене Імператорським Намісником… Другою особою в державі… Мій любий друже, мені не потрібна Імперія… Мені потрібен край моїх предків, в якому мені жити і вмирати…

Друже мій, я пропоную тобі мир…І відступного для твоєї Імперії…Мій Ельбер дасть за себе викуп, так як бранець, котрий звільняється з полону. Твоя країна конає, їй потрібне золото, якого вже не вистачає в срегійських копальнях… Викуп відстрочить агонію, принаймні до кінця твого життя. Я не хочу, аби Збраславське поле заллялося кров’ю… Це дуже негарне видовище, коли людині, яка є нащадком Вишніх, розколюють шаблею череп, або стріляють упритул…

Сподіваюся на твою славетну розважливість…

І меч іржавіє, і зненависть може заснути

І тільки загиблих

Не зможемо ми повернути…

Вогнедан…»

— Що ж, — сказав я оговтавшись, — незла мирна пропозиція. Не смію щось радити Вашій Високості, але тут є здоровий глузд.

Генд взяв у мене листа… З хвилину дивився на знайомий почерк, тоді підніс до єдиної свічі, що горіла на столику.

— Адже ви — моанець, — мовив до мене, — як ви можете навіть думати, що я прийму таку…пропозицію.

— Ваша Високосте, — сказав я, — послухайте поради, а робіть як знаєте… Імперія конає зараз тому, що проковтнула більше, ніж може перетравити. Ельбер — це отрута в її жилах. Очистіть свою країну від отрути, і вона ще житиме довго і щасливо. А Півдню дайте спокій. Вони ніколи не стануть моанцями… Швидше усі отут поляжуть. Я жив серед них… Я добре їх знаю… Прийміть відступне, і відведіть війська… Вони вам ще знадобляться — над столицею навис князь Коронат з Північними Ровтами… Він хоче стати Імператором, і може навіть не буде очікувати, коли Іркан Шостий помре своєю смертю. Бийтеся з ним за владу у своїй країні… А ця земля — не для вас.

Генд не відповів. Він мовчки дивився на догоряючий лист. Тоді розтоптав ногою попіл.

— Пане Керін, — мовив врешті, - я міг би вас повісити як зрадника вітчизни. Але йдіть до свого князя… І скажіть йому…Його лист — це крик відчаю… Він озброїв селян, але це його не врятує… Скажіть йому, що коли йому не вдасться загинути у битві, я не віддам його на ганьбу і муки…Я дам йому можливість красиво вмерти… Його розстріляють на світанку, і він востаннє побачить сонце, яке так любить… І росу на траві… І пожовклий осінній лист… Я знаю, що він здатен насолоджуватися таким видовищем навіть під дулом пістоля… Якщо його захоплять разом з князем Ведангським, я дам їм можливість обійнятися і разом відійти у світ, кращий за цей… Це все, що я зможу для нього зробити. А тепер ідіть…