![Втрачений символ [The Lost Symbol - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/9/0/9/vtrachenij-simvol-the-lost-symbol-uk-download.jpg)
Втрачений символ [The Lost Symbol - uk]
- Автор: Браун Дэн
- Серия: Роберт Ленґдон #3
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-0670-3
- Переводчик: Владимир Горбатько
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Втрачений символ [The Lost Symbol - uk]». Краткое содержание книги:
Роберта Ленґдона, символознавця з Гарварда, терміново запрошують прочитати лекцію в будинку Капітолію у Вашинґтоні. Але замість витонченої публіки професор знаходить п'ять таємничих символів, витатуйованих на відрізаній руці його наставника, масона Пітера Соломона. Ленґдон опиняється у центрі подій за лаштунками одного із найвпливовіших міст Америки. Усе, що здавалося знайомим, перетворилося на повний тіней таємний світ, у якому масонські секрети та до того невідомі одкровення неначе ведуть до однієї надзвичайної та неможливої правди.
Інколи потрібно змінити лише кут зору, щоби побачити світло.
Повіки Ленґдона як свинцем налилися.
— Скажу тобі чесно, я й досі не навчився посилати твітер.
— Твіт, — поправила Кетрін.
— Прошу?
— То пусте. Заплющуй очі. Я розбуджу тебе, коли настане час.
Ленґдон збагнув, що зовсім забув про старий ключ, який дав їм Архітектор, забув, чому тут. Нова хвиля втоми накотила на нього, і він заплющив очі. Поринаючи в темряву свого розуму, він спіймав себе на думці про універсальну свідомість, про твір Платона, присвячений «світовому розуму» та «об'єднувальному Богу»... про «колективну свідомість» Юнга. Ця ідея була і простою, і приголомшливою.
«Бога знаходять у зібранні Багатьох,., а не в Одному».
— Елоїм, — раптом мовив Ленґдон і від несподіваної здогадки різко прокинувся й розплющив очі.
— Що ти сказав? — Кетрін і досі не зводила з нього очей.
— Елоїм, — повторив він. — Івритом — Бог зі Старого Заповіту! Мене це завжди цікавило.
Кетрін розуміюче посміхнулася.
— Так. Це слово в множині.
«Та ото ж!» Ленґдон ніколи не розумів, чому в перших абзацах Біблії йшлося про Бога як множинну істоту. Елоїм. Всемогутній Господь описувався у Книзі Буття не як Один, а як Численний.
— Бог — множинний, — прошепотіла Кетрін, — бо множинними є людські уми.
Думки Ленґдона враз закрутилися вихором... мрії, спогади, надії, страхи, відкриття — все завирувало над ним під куполом ротонди. А коли його очі знову заплющувалися, він спіймав себе на тому, що невідривно дивиться на три латинських слова, вписаних в «Апофеоз».
Е pluribus unum.
«З численних — єдиний», — подумав він, поринаючи в сон.
ЕПІЛОГ
Роберт Ленґдон поволі прокинувся.
На нього звідусіль дивилися обличчя. «Де я?»
За мить він згадав де: під фрескою «Апофеоз». Він повільно сів. Від лежання на твердому місточку в нього затерпла спина.
«Де ж Кетрін?»
Ленґдон поглянув на свій годинник з Мікі-Маусом. «Майже час іти». Він зіп'явся на ноги і обережно зиркнув через поруччя вниз, у зяючу порожнечу.
— Кетрін? — гукнув професор.
Але слово повернулося до нього луною з пустки безлюдної ротонди.
Піднявши з підлоги куртку, він витрусив її і вдягнув. Потім понишпорив у кишенях. Ключ, який дав йому Беламі, зник. Пробираючись назад балкончиком, Ленґдон рушив до отвору, який показав їм Архітектор, — то були круті металеві сходи, що вели до вузького темного проходу. Він пішов угору. Вище і вище. Сходи поволі вужчали і крутішали. Однак Ленґдон вперто йшов угору.
«Іще трошки».
Сходинки стали крутими, як на драбині, а прохід — лячно вузьким. Нарешті сходи скінчилися, і Ленґдон вийшов на маленький майданчик. Перед ним виринули важкі металеві двері. Залізний ключ стримів у замку, а двері були трохи прочиненими. Він штовхнув їх — і вони зі скрипом розчинилися. Війнуло холодом. Переступивши через поріг у густу темряву, він здогадався, що опинився надворі.
— А я саме хотіла піти погукати тебе, — сказала Кетрін і посміхнулася. — Майже час іти.
Коли Леґдон збагнув, де він, у нього аж дух перехопило. Він стояв на маленькому консольному місточку, що оточував вершечок купола Капітолію. Просто під ним бронзова статуя Свободи вдивлялася у занурену в сон столицю. Її погляд був обернений на схід, чітко паралельно парку Нешнл Молл. Удалині у передранковій імлі виднівся силует монумента Вашинґтона. З цієї точки височенний обеліск вражав ще більше, аніж раніше.
— Коли його збудували, — прошепотіла Кетрін, — це була найвища споруда на всій планеті.
Ленґдон пригадав старі коричнюваті фото каменярів на риштуванні, на висоті понад п'ятсот футів над землею. Кожен камінь, один за одним, вони клали вручну.
«Ми — будівельники, — подумав він. — Ми — творці».