Буремні дев'яності [The Roaring Nineties - uk]

— Ні! Ні!—мов заведена, белькотіла вона, силкуючись вирватися з його міцних обіймів, а сама відчувала, як нею оволодіває дивне, божевільне бажання крикнути: «Так! Так!»

Старателі, яких Мак-Суїні заманив шампанським у бар, галасували, вимагаючи до себе Білла.

— Гей, Білле! — горлали вони. — Ти що — назад раком? Що з ним таке, чого він там застряв? Мак-Суїні частує! Він тебе переплюне!

Заряд влучив у ціль. Білл випустив Лору, наче вона втратила для нього всякий інтерес, і поплентався в бар. Ні, дзуськи, він нікому не дозволить переплюнути себе. Ніякому Мак-Суїні!

Щоб одразу нагадати всім, хто сьогодні частує, Білл згріб всі склянки із стойки додолу й замовив новий ящик шампанського. І знову починав стріляти по пляшках, коли офіціантки не встигали їх відкорковувати. Шампанське фонтанами било з пляшок і, шумуючи, розтікалося по підлозі; золотошукачі хапали розбиті пляшки і пили нахильці, задерши високо голову й заливаючи вином бороди та брудні, промоклі до рубця сорочки.

Коли все, що можна було потрощити, було потрощено, Білл без тями звалився під стойку. Тільки над ранок Мак-Суїні вдалося спровадити останніх гостей і зачинити бар. Наступного дня Білл заплатив за дюжину ящиків шампанського і всю заподіяну шкоду. Обійшлося в кількасот фунтів стерлінгів, казав Білл, зате є що згадати. Крім цього, в Мак-Суїні був ще один рахунок до Білла, і тут він поквитався з ним по-своєму.

Цієї ночі Лора не поїхала додому. Мак-Суїні поступився їй своєю кімнатою, а сам ліг на канапі внизу.

— Те, що вчора було тут, не повинно більше повторитися, люба, — сказав він Лорі вранці, коли вони снідали разом. — Так не годиться… У мене руки свербіли задушити того мерзотника, коли він тягнув вас із стільця і примушував танцювати з ним. Біля вас повинен бути мужчина, щоб він піклувався про вас і захищав. Я звичайний, грубий трактирник… сам знаю, що не до пари такій жінці, як ви. Але я був би вам добрим чоловіком; ви б ні в чому не знали одмови. Подумайте, Лоро, ідіть за мене заміж, їй-бо, не пожалієте. Присягаюся божою матір’ю і всіма святими, що годитиму вам, як самій королеві, до кінця днів своїх ви не думатимете про гроші.

— Ви дуже добрі, містер Мак-Суїні, — пробелькотіла Лора, — але я ніколи більше не піду заміж…

— А саме це вам і слід зробити, — стояв на своєму Мак-Суїні. — Ви ж самі бачите, що виходить…, а у вас же донька росте.

Лора почервоніла, їй було соромно, її мучила совість; вона ніяк не могла збагнути, що трапилося з нею під час того шаленого танцю з Біллом Королем. Мак-Суїні, очевидно, помітив її стан і зрозумів, що її не можна зараз відправляти додому; одверто кажучи, вона так захмеліла, що йому довелося підтримувати її на сходах. Вона проспала всю ніч, не роздягаючись, а вранці почувала себе зовсім хворою. Бридко згадати, як вона втелющилась у цю оргію! Її кидало в дрож на саму думку про те, що могло б трапитися, якби Мак-Суїні не поставив гостям нової випивки і вони не покликали Білла в бар.