Фантастика Всесвіту. Випуск 3
- Автор: Вежинов Павел
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 3». Краткое содержание книги:
Заховавшись у півсутіні перших рядів партеру, — жива камелія аж тріпотіла в лацкані його піджака від сили жадання, — Флорентіно Аріса дивився, як Ферміна Даса розпечатує три перші конверти на сцені старовинного Національного театру в ніч першого конкурсу. Запитував себе, що станеться з її серцем, коли вона довідається, що він виграв «Золоту орхідею». Був переконаний, що вона впізнає його почерк. І що в ту мить пригадає надвечір’я, коли сиділа і вишивала під мигдалевими деревами в парку, згадає пахощі гарденій, засушених у листах, конфіденційний вальс увінчаної богині, який він грав для неї вдосвіта під шум вітрів. Та нічого такого не сталося. І навіть гірше: «Золоту орхідею», найжаданішу нагороду національної поезії, було присуджено іммігранту-китайцеві. Громадський скандал, викликаний цим дивним рішенням, поставив під сумнів серйозність усього конкурсу. Але присуд був справедливий, і одностайність жюрі знайшла своє виправдання у високих якостях твору.
Ніхто так і не повірив, що автором того вишуканого вірша був нагороджений першим призом китаєць. Він приїхав сюди наприкінці сторіччя, втікаючи від страхітливої пошесті жовтої пропасниці, що пустошила Панаму за часів будівництва залізниці, яка мала з’єднати два океани, разом з багатьма іншими, і всі вони оселилися тут назавжди, живучи по-китайському, розмножуючись по-китайському, і такі схожі одне на одного, що ніхто не міг розрізнити їх. Спочатку їх було не більше десятка, кількоро привезли з собою жінок, дітей та собак, відгодовуваних на їжу, але через небагато років уже чотири провулки в передмістях по вінця переповнилися новими нікому не потрібними тут китайцями, які проникали в країну, не залишаючи сліду в списках митниці. Декотрі з молодих із такою швидкістю перетворилися на статечних дідів, що ніхто не міг збагнути, коли ж вони встигли постаріти. Народна інтуїція поділяла їх на дві категорії: погані китайці й добрі китайці. Погані були хазяями похмурих портових шинків, де можна було і наїстись по-царському, і згинути за столом раптовою смертю, покуштувавши смаженої щурятини із соняшниковим насінням; про них ходили також чутки, ніби вони тільки ширма для торгівлі жінками та гендлювання усім на світі. Добрі китайці держали пральні, успадкувавши це священне ремесло для своїх предків, і вони повертали вам сорочки такими чистими, наче вони були новісінькі, а комірці та манжети здавалися свіжими, як облатки. Саме один з таких добрих китайців і завдав поразки на поетичних змаганнях сімдесяти двом чудово підготовленим суперникам.
Ніхто не розібрав прізвища, коли Ферміна Даса, плутаючись, прочитала його. І не тільки тому, що звучало воно по-чудному, а й тому, що ніхто до пуття не знав, як слід називати китайців. Та довго міркувати не довелося, бо нагороджений призом китаєць уже підвівся в глибині партеру, і на його устах грала та сама небесна усмішка, якою всміхаються китайці, коли приходять до себе додому. Він був настільки впевнений у перемозі, що, готуючись одержати приз, одягнув сорочку з жовтого шовку, оздобленого картинами весняних ритуалів. Він узяв у руки «Золоту орхідею» вагою у вісімнадцять каратів і поцілував її, щасливий, під насмішкуваті викрики недовірливих. Він стояв посеред сцени, не змінюючи виразу обличчя, незворушний, як апостол Божого провидіння, чия історія була менш драматична, ніж та, яку творили апостоли нашої незалежності, й, дочекавшись, коли зала притихла, прочитав свого премійованого вірша. Ніхто нічого не зрозумів. Та коли знову вщухла буря глузливих викриків, Ферміна Даса прочитала його сама своїм тихим, виразним голосом, і здивована тиша запала вже після перших рядків. То був сонет найвишуканішої парнаської форми, бездоганний, позначений високим натхненням, що свідчило про руку справжнього майстра. Єдиним можливим поясненням було те, що котрийсь поет із великих вирішив пожартувати з учасників конкурсу, і китаєць погодився взяти участь у розиграші, заприсягшися зберегти таємницю до смерті. «Комерційні вісті», наша традиційна газета, спробувала оборонити національну честь, опублікувавши ерудований і малозрозумілий нарис про стародавні традиції та культурний вплив китайців у басейні Карибського моря та про їхнє цілком заслужене право брати участь у поетичних змаганнях. Нарис дихав переконаністю, що автором сонета справді був той, хто ним назвався, й обґрунтовував цю свою переконаність самим уже заголовком: «Усі китайці — поети». Учасники тієї змови, якщо вони справді існували, так і зогнили в могилах зі своєю таємницею. А нагороджений призом китаєць теж помер, не висповідавшись, у віці, в якому помирають на Сході, й «Золоту орхідею» поклали йому до труни, але його останні дні були затьмарені гіркотою усвідомлення, що він так і не домігся того, чого найдужче прагнув у житті, — щоб його визнали за поета. Коли китаєць помер, газети пригадали вже забутий випадок із поетичними змаганнями, сонета надрукували в модерністському обрамленні пухлявих дівчат, що сиплють золото з рогів достатку, і боги — охоронці поезії скористалися з нагоди, щоб поставити речі на свої місця: новому поколінню сонет видався вкрай поганим, і всі сумніви в тому, що його справді написав небіжчик-китаєць, відпали самі собою.