Феномен Фенікса

Так розпочалося життя тібетського кота в столиці однієї шостої суходолу земної кулі на урядовій дачі Генерального секретаря керівної і спрямовуючої, в якості його живого талісмана і охоронця. Кіт жив ні від кого незалежним, ні на кого не звертаючи уваги, а там було обслуговуючого персоналу та персоналу! — і взагалі нікого не завбачаючи. А втім, кожен кіт за своєю вдачею завжди незалежний — така вже порода і стать! Це кішечка і треться побіля господаря, і може бути компанійською, а кіт, як кажуть, сам по собі гуляє по дахах!

Що попало Лама теж не їв. А втім, якщо вже бути точним, він взагалі нічого до рота не брав, крім свіжої телятини — як і застерігав Далай-лама. І неодмінно, щоб вона була з кров’ю. І неодмінно добрячий кус! І той шмат брав лише з рук господаря. Тож в А. І. з’явилися нові обов’язки — крім керування партією і країною, годувати ще й тібетського кота! І все ж А. І. успішно справлявся зі своїми новими обов’язками і йому це навіть почало подобатись.

Від пухнастого талісмана Далай-лами віяло таким сімейним затишком, що навіть казенна дача ставала затишнішою. Від партії й народу нові обов’язки керманича по годівлі кота на всяк випадок старанно втаєм— ничувалися — хоча генсеки теж люди, то чому б їм і не мати вдома якусь, там тваринку? Зрештою, марксизму— ленінізму це не зашкодить, не кажучи вже про те, що сам засновник партії й держави теж якось сфотографувався з котом на руках!

Отож, годує А. І. свого котяру та й годує. Щоранку охорона брала в спецмагазині, де отоварювалися кремлівські небожителі, вирізку молодої телички і привозила її на дачу в Заріччя. А далі А. І. в халаті й капцях на босу ногу вже сам несе той шмат в окрему кімнату і постоялець її неспішно заправлявся на увесь день. А. І. під час трапези що була схожою на якесь священнодійство, сідав біля нього на стільчику і спостерігав як кіт упорується з пригощенням. Апетит він мав чималий, чи не вовчий, мабуть, відносно до своїх габаритів і більш, як кілограмовий кусень, плотоядно муркочучи, наче за себе кидав, а потім довго й ретельно вмивався, як вмиваються всі коти на світі: слинив лапу і нею неспішно акуратно й ретельно витирав рота й вуса, вилизував всю свою блискучу пухнасту шерсть.

Генеральний секретар уже почав звикати до своїх нових обов’язків по годівлі кота і на відміну від керівництва партією і країною, тут мав певні успіхи. Поснідавши і вмившись, кіт неквапом підходив до свого господаря, злегка терся об його ногу й уважно дивився на нього жовтющими очищами. Погляд його був спокійний і сам він випромінював лагідність та затишок і А. І. розумів, що все добре, його життю ніщо не загрожує… Той симпатичний товстун, майже тюхтій, мамула та пухнаста йому все дужче й дужче подобалась, генсек інакше, як вайлом (російською увальнем) кота й не називав.