Астальдо
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Астальдо». Краткое содержание книги:
— …насмішник Майтімо, — продовжив Фіндекано, сміючись, — принаймні, ти розвинув би у них почуття гумору…
— О, так, ну а Фінарато хоче розвинути їхній розум. Він просто у захваті — наш Інголемо.
— Але на що ж вони схожі?
— Схожі? Трохи на нас, а трохи на Наугрім — принаймні у багатьох чоловіків є бороди, або якісь інші прикраси з волосся на обличчі. Юнаків же часто можна відріжнити від нас лише за формою вух.
— Вуха?
— Авжеж… У firi вони округлі. Це трохи незвично, але у панночок навіть вражає. Статури firi бувають ріжної — трапляються і високі красені, і окоренкуваті черевані, схожі на Наугрім. Того я і говорю, що вони нагадують обидві раси… У них є вожді, є подоба війська… Є оповіді про те, як вони прокинулися десь на сході в годину, коли Анара зійшла на небо… Вони звуть її Сонцем і поклоняються, як божеству. А втім — розпитай Фінарато, він зараз захоплено вивчає їхні легенди.
— Ну, а ти що можеш сказати про цих істот?
Майтімо звів брови, хотів, напевне, віджартуватись, але потім мовив серйозно:
— Знаєш, я не в захваті… Звичайно вони можуть стати союзниками, і непоганими союзниками, однак… В них є щось і від… Від третьої раси…
— Від орків? Але ти говорив…
— Не ззовні… Щось в глибинах духу… Я це відчуваю, можливо відчуває і Фінарато, тільки наш мудрець впевнений в тому, що здатний це зітерти. Але я сам затаврований Прокляттям і Обітницею… і ще Ангбандом, побратиме, це тавро на мені теж… до кінця світу, як і два інших. Рудий насмішник Майтімо, все так — але ночами мені сниться Залізне Пекло, і я прошу когось з братів лягти поруч, і тримаю родича за руку, і лише так можу заснути. А коли вся рідня на Порубіжжі — то дивлюсь на малювання з тебе, я зробив його вже давно, мій Астальдо, і розмовляю з тобою до ранку.
— О, Майтімо, — безпомічно сказав Фіндекано, — але ж є палантир… В будь-який час…
— Щоб я будив тебе щоразу, коли мені присниться поганий сон? І хто ж опісля цього назве мене розумним Нолдо? Та я відволікся… Словом, оці firi йшли через Оссиріанд, а деякі хотіли там зостатись… Землі там незміряно — вистачило б на всіх. Та спротивились Лаіквенді, я говорив з їхніми посланниками. Еldrim Оссиріанду говорять, що прибульці не люблять лісу, бояться його, псують дерева і водойми, і схожі більше на орків, аніж на гідних довіри осіб… Я поговорив з Фінарато, але той лише мовив, що смертним є де поселитися і окрім Оссиріанду. Тоді я пішов до цих істот, і кілька місяців блукав від табору до табору, слухаючи і придивляючись… Лаіквенді, може, щось і перебільшили — але в цих особах дійсно є зло, воно впечатане в їхні душі. Їхнє ставлення до підлеглих, до жінок, до дітей… Довго оповідати — потрібно побачити і відчути…
Оскільки Гітлум був далеченько, то Фіндекано ще довго не бачив firi, котрі селилися у східному Белеріанді, і потроху просувалися до Дортоніону та на захід, у землі Фінарато, якому принесли присягу вірності. Князь Нолофінве вже давно послав до Аданів, як прозвали новоприбулих, гінців з вітаннями та пропозиціями дружби, однак рушення firi розтікалося Белеріандом дуже поволі. Частина їх повернула на північний схід і осіла в Таргеліоні, на землях Карністіро. Фіндекано вже подумував, чи не з’їздити йому самому подивитись на Аданів, і, можливо, умовити частину рушення оселитися в Гітлумі задля військового союзу, однак, він згадував слова Майтімо і утримувався від цього кроку.
***
Руссандол нині навідувався до Ломіону частіше, ніж раніше. Фіндекано розумів його — брати змужніли, необхідність в суворому нагляді за ними поволі зникала… Навіть Тьєлпе згадав про свій синівський обов’язок і переселився до Аглонової Твердині. Майтімо, котрий звик почувати себе головою великої родини, відчув самотність. Він любив про когось піклуватись, а тепер зостався у Гімрінгу сам…
Ерейніон очікував приїзду вуя з нетерпінням — з Майтімо було цікаво. Руссандол навчав малого Ельда володіти зброєю і гострим словом, навчав ганяти верхи на відчай душі, навчав ковальській справі, щедро віддаючи онуку давнього суперника Феанаро секрети Вогняного Роду… До Рудого тулилася й Ерніс — донька Фіндекано росла розбишакуватою Нолде на тиху радість батька і легке незадоволення Еріен.
Якось, повернувшись з кінної прогулянки, побратими застали у замку гостя.