Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Спомини запорожця
Спомини запорожця - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Спомини запорожця

Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:

Спомини Никифора Авраменка, написані в рідкісному для української літератури жанрі «документального свідоцтва», вражають своєю відвертістю та безпосередністю. Події в Україні першої половини XX століття постають крізь особистісне сприйняття простої людини, чия молодість припала на буремні роки Визвольної війни. Дитинство в Запоріжжі початку минулого століття, фронти Першої світової, становлення української армії, бої українських військ у 1917–1919 рр., Зимовий похід, еміграція у Польщі — про все це читач дізнається з щирої сповіді учасника тих далеких подій. Упорядковані та підготовлені до друку автором ще на початку 1970-х, спомини стали своєрідним посланням нащадкам у XXI столітті.
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
1 ... 218 219 220 221 222 223 224 225 226 ... 253
Перейти на страницу:

"Успокойся, Петре, ти не дитина".

"Якби вона знала, що ви повернулись з шпиталю, певно, приїхала б".

"А що ж то за людина — її чоловік?"

"Сотник, кіннотчик, легкодух, гуляка. Грає в карти, Ганну б'є. Що я їй купив — програє-є! - І знову заплакав… — Радьте, що робить?"

"Радить, Петре, трудно. Коли їй зле, певно, сама жаліє свого непродуманого кроку. Знає вона, що я завше їй добре зичив. Дай знать, що я в Вадовицях, т, може, і приїде порадиться, коли їй дійсно погано".

Петро заспокоївся. Видно було, щось має на думці.

Потім виймає булки, консерви, пиво.

Коли вертались, Петро сказав, що найняв мені гарну кімнату і заплатив наперед за півроку. По дорозі зайшли, дійсно, — кімната гарна, в добрім місті.

Пройшло декілька днів, коли несподівано спіткав Ганну між табором і своїм мешканням. Тепер в кухні не харчувався, а забирав продукти та шикував, що треба, сам. Ганна виглядала дуже бідно. Зблідла, волосся на голові невпорядкован бідненьке пальтечко, на ногах — стоптані черевики. Вид стривожений, заклопотаний, розгублений. Привітав її тепло і запросив до себе. Хазяйку попросив нагріть води. Сам вийшов з хати, попередивши, що вернусь за три години, так що може умиться, щось з'їсти з скромних запасів і одпочить.

Коли вернувсь, Ганна привела себе в порядок і одпочила. Розпитав, як живе з вінчаним чоловіком? Розплакалась і розказала так, як чув од Петра. Додала, що жаліє свого необдуманого кроку, жаліє кривди, нанесеної Петрові.

"А знаєш, Ганно, Петро — людина міцна, а плакав, як дитина, розказуючи про твоє життя. Навіть готовий щось тобі помогти, та боїться, що чоловік одбере та прогуляє", — трохи додав од себе.

Ганна знову в сльози:

"Що ж тепер робить?"

"Зараз щось, може, урадим".

Написав записку і послав Стаха, хазяйського хлопчика, щоб пішов до брами в обозі та попросив поручика Отрішка. А тому написав, щоб зараз прийшов до мене. Про Ганну не споминав.

Тим часом вона перебрала мою дуже бідну одежу та білизну, що зашила, що підлатала, поприкріпляла ґудзики, а перед тим щось по-своєму, жіночому, переставила, повитирала.

Петро з'явився скоро, зайшов, глянув — і став як вкопаний.

"Привітайтесь же!" — Вийшло якось несміло, мовчки, обоє почервоніли.

"Треба б вам побалакать, та я хіба мішаю. Може, пройдетесь, без свідків вам буде зручніше".

"Ходім, Галю…"

Пішли. Може через годину вернулись. Петро повеселів, Ганна тиха, присіла мовчки.

"Батьку! Галя до Каліша не вернеться!"

"А хто ж її задерже тут? Ти? Яким правом?"

"Можна тут приписать".

"А чоловік приїде і забере".

"Радьте, що робить!"

"Глянь на неї — напіводіта і півбоса. Маєш за що їй справить, що треба?"

"За 2–3 дні буде мати, що треба, і квартира буде".

"Гляди ж! Будем робить хитромудро та "спішить поволі", як казав Кузьма Прутков. Ганна переночує у мене, я — в бараку, а снідати будем тут разом".

Вечоріло, коли зайшов до панотця Волковича. Запитався, чи може він повінчать і що до цього треба. Треба посвідчення двох осіб для каждої сторони, що жених нежонатий, а молода — дівчина. Підписи завірить в штабі дивізії або бригади. Панотець дав готові печатні папери на такий випадок. Вінчання може бути в приватнім мешканні, а дяк єсть і все потрібне. За вінчання береться усталена ціна — 2000 марок. Рано найшов сотника Тарнавського, знаного мені щез Богунівського полку і всього дальшого протягу служби. Він збиравсь йти за сніданням.

"Анатолій! Знаєш Ганну Ковалівну, що колись в Воронку була при зібранні, а потім сестрою при штабі 1-ї бригади?"

"Аякже!"

"Ото ж вона виходе заміж за Отрішка, котрого тоже знаєш?"

"Знаю добре!"

"Бачиш, панотець дав оці листки, де треба посвідчить, що він нежонатий, а вона — дівчина".

"І це знаю, давайте підпишу!"

"Треба ще другого свідка".

"Зараз. Тодось, Тодось!" — потряс сплящого сусіда.

"Чого?" — прогримів той низьким басом, неначе з бочки.

"Встань на хвильку. Ось на, підпиши!"

ССтт Э55

Де?

"Тут і тут", — Тодось підписав, повернувся і заснув.

"Ну і голосок!''

"Що хочете? Старий семінарист. Ми обидва з духовної сім'ї", — з завіренням підписів пішло тим самим темпом.

Снідали втрьох.

"А тепер, Петре, шукай 2 000 марок, та ще й додай з 3 000!"

"На що?!"

"Ще й питаєшся. Маєш 5 000?"

"Маю".

"Коли хочеш законно вінчаться, треба і весілля справить, піде на це 2 000. Будуть гості. Вінчатись будете тут. Панотцеві — бутилку вина, решті — горілки, закуски. Молодій треба гарні черевики, сукню, вінок, вінчальні обручки та собі купиш гуталіну. Добре пострижешся, оголися — розход!.."

1 ... 218 219 220 221 222 223 224 225 226 ... 253
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)