Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
"Успокойся, Петре, ти не дитина".
"Якби вона знала, що ви повернулись з шпиталю, певно, приїхала б".
"А що ж то за людина — її чоловік?"
"Сотник, кіннотчик, легкодух, гуляка. Грає в карти, Ганну б'є. Що я їй купив — програє-є! - І знову заплакав… — Радьте, що робить?"
"Радить, Петре, трудно. Коли їй зле, певно, сама жаліє свого непродуманого кроку. Знає вона, що я завше їй добре зичив. Дай знать, що я в Вадовицях, т, може, і приїде порадиться, коли їй дійсно погано".
Петро заспокоївся. Видно було, щось має на думці.
Потім виймає булки, консерви, пиво.
Коли вертались, Петро сказав, що найняв мені гарну кімнату і заплатив наперед за півроку. По дорозі зайшли, дійсно, — кімната гарна, в добрім місті.
Пройшло декілька днів, коли несподівано спіткав Ганну між табором і своїм мешканням. Тепер в кухні не харчувався, а забирав продукти та шикував, що треба, сам. Ганна виглядала дуже бідно. Зблідла, волосся на голові невпорядкован бідненьке пальтечко, на ногах — стоптані черевики. Вид стривожений, заклопотаний, розгублений. Привітав її тепло і запросив до себе. Хазяйку попросив нагріть води. Сам вийшов з хати, попередивши, що вернусь за три години, так що може умиться, щось з'їсти з скромних запасів і одпочить.
Коли вернувсь, Ганна привела себе в порядок і одпочила. Розпитав, як живе з вінчаним чоловіком? Розплакалась і розказала так, як чув од Петра. Додала, що жаліє свого необдуманого кроку, жаліє кривди, нанесеної Петрові.
"А знаєш, Ганно, Петро — людина міцна, а плакав, як дитина, розказуючи про твоє життя. Навіть готовий щось тобі помогти, та боїться, що чоловік одбере та прогуляє", — трохи додав од себе.
Ганна знову в сльози:
"Що ж тепер робить?"
"Зараз щось, може, урадим".
Написав записку і послав Стаха, хазяйського хлопчика, щоб пішов до брами в обозі та попросив поручика Отрішка. А тому написав, щоб зараз прийшов до мене. Про Ганну не споминав.
Тим часом вона перебрала мою дуже бідну одежу та білизну, що зашила, що підлатала, поприкріпляла ґудзики, а перед тим щось по-своєму, жіночому, переставила, повитирала.
Петро з'явився скоро, зайшов, глянув — і став як вкопаний.
"Привітайтесь же!" — Вийшло якось несміло, мовчки, обоє почервоніли.
"Треба б вам побалакать, та я хіба мішаю. Може, пройдетесь, без свідків вам буде зручніше".
"Ходім, Галю…"
Пішли. Може через годину вернулись. Петро повеселів, Ганна тиха, присіла мовчки.
"Батьку! Галя до Каліша не вернеться!"
"А хто ж її задерже тут? Ти? Яким правом?"
"Можна тут приписать".
"А чоловік приїде і забере".
"Радьте, що робить!"
"Глянь на неї — напіводіта і півбоса. Маєш за що їй справить, що треба?"
"За 2–3 дні буде мати, що треба, і квартира буде".
"Гляди ж! Будем робить хитромудро та "спішить поволі", як казав Кузьма Прутков. Ганна переночує у мене, я — в бараку, а снідати будем тут разом".
Вечоріло, коли зайшов до панотця Волковича. Запитався, чи може він повінчать і що до цього треба. Треба посвідчення двох осіб для каждої сторони, що жених нежонатий, а молода — дівчина. Підписи завірить в штабі дивізії або бригади. Панотець дав готові печатні папери на такий випадок. Вінчання може бути в приватнім мешканні, а дяк єсть і все потрібне. За вінчання береться усталена ціна — 2000 марок. Рано найшов сотника Тарнавського, знаного мені щез Богунівського полку і всього дальшого протягу служби. Він збиравсь йти за сніданням.
"Анатолій! Знаєш Ганну Ковалівну, що колись в Воронку була при зібранні, а потім сестрою при штабі 1-ї бригади?"
"Аякже!"
"Ото ж вона виходе заміж за Отрішка, котрого тоже знаєш?"
"Знаю добре!"
"Бачиш, панотець дав оці листки, де треба посвідчить, що він нежонатий, а вона — дівчина".
"І це знаю, давайте підпишу!"
"Треба ще другого свідка".
"Зараз. Тодось, Тодось!" — потряс сплящого сусіда.
"Чого?" — прогримів той низьким басом, неначе з бочки.
"Встань на хвильку. Ось на, підпиши!"
ССтт Э55
Де?
"Тут і тут", — Тодось підписав, повернувся і заснув.
"Ну і голосок!''
"Що хочете? Старий семінарист. Ми обидва з духовної сім'ї", — з завіренням підписів пішло тим самим темпом.
Снідали втрьох.
"А тепер, Петре, шукай 2 000 марок, та ще й додай з 3 000!"
"На що?!"
"Ще й питаєшся. Маєш 5 000?"
"Маю".
"Коли хочеш законно вінчаться, треба і весілля справить, піде на це 2 000. Будуть гості. Вінчатись будете тут. Панотцеві — бутилку вина, решті — горілки, закуски. Молодій треба гарні черевики, сукню, вінок, вінчальні обручки та собі купиш гуталіну. Добре пострижешся, оголися — розход!.."