Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
— А нам краще братися до писання потрібних грамот. Пане Варисе, пошліть по пера, чорнило та пергамен. І комусь доведеться збудити Джофрі.
Коли засідання зрештою скінчилося, стояла сіра темна ніч. Варис поспішив геть сам, шурхотячи капцями по підлозі. Ланістери на мить спинилися коло дверей.
— Як там твій ланцюг, брате? — спитала королева, поки пан Престон застібав на її плечах срібноткану альтембасову накидку, облямовану горностаєм.
— Довшає ланка за ланкою. Треба дякувати панові Корнію Пенрозу за те, що він такий упертий. Станіс ніколи не рушить на північ, лишивши Штормолам позаду себе непохитним.
— Тиріоне… я знаю, ми не завжди погоджувалися про справи державства, та все ж я у тобі помилилася. Ти не такий вже бовдур, як я гадала. По правді, ти дуже прислужився престолові, за що я тобі вдячна. Пробач, що так грубо розмовляла в минулі дні.
— Пробачити? — Він знизав плечима і подарував сестрі посмішку. — Люба сестро, ти нічого такого не зробила, щоб я тебе пробачав.
— За цей день?
Вони обоє засміялися… а тоді Серсея схилилася і поклала йому на чоло швидкий легкий поцілунок.
Вражений до втрати мови, Тиріон міг тільки дивитися, як вона крокує геть палатою біч-обіч з паном Престоном.
— Чи я з глузду з’їхав, а чи сестра мене щойно поцілувала? — спитав він Брона, коли та зникла.
— Ти що, зрадів?
— Я… не чекав.
Останнім часом Серсея поводилася дивно. Тиріона це дуже непокоїло. Просто надзвичайно.
— Оце намагаюся згадати, коли вона мене востаннє цілувала. Мабуть, мені тоді було років шість чи сім. Хайме її дражнив, що вона, мовляв, не зважиться.
— Може, нарешті піддалася твоїм чарам.
— Е ні, — заперечив Тиріон. — Вона щось задумала. Ти б краще дізнався, що саме, Броне. Адже знаєш, як я не люблю несподіванок.
Теон III
Теон витер слину зі щоки тилом долоні.
— Робб вийме тобі тельбухи, Грейджою! — заверещав Бенфред Толгарт. — Ти, гидкий овечий кізяк! Він згодує твоє зрадницьке серце вовкові!
Голос Аерона Мокрочуба прорізався крізь образи, наче меч крізь сир.
— Тепер ти мусиш його вбити.
— Спершу я маю до нього кілька питань, — заперечив Теон.
— Запхай собі в дупу свої питання. — Бенфред висів між Стигом та Верлагом скривавлений і безсилий. — Хоч удавись, а я тобі нічого не скажу, боягузе і перевертню!
Дядько Аерон гнув своє.
— Коли він плює на тебе, то плює на всіх нас. Він плює на Потоплого Бога. І мусить померти.
— Мій батько поставив мене на чолі цього походу, дядьку.
— А мене послав радити тобі.
«Ще й наглядати за мною.» Теон не наважувався надто запекло сваритися з дядьком. Так, він начебто очолював загін, та вояки вірили у Потоплого Бога так, як не вірили у нього. До того ж Аерона Мокрочуба вони боялися. «Не можу їх за це винуватити.»
— Твоя макітра злетить з плечей, Грейджою. Гайвороння виїсть тобі очі. — Бенфред спробував знову плюнути, та лише бризкнув кров’ю. — Хай Інші пхають в сраку твого мокрого бога.
«Ти випльовуєш рештки свого життя, Толгарте», подумав Теон.
— Закрий йому рота, Стиг, — мовив він.
Бенфреда силоміць поставили на коліна. Верлаг відірвав з його паса кролячу шкурку і запхав між зубів, аби спинити крики. Стиг витяг з-за паса сокиру.
— Ні! — оголосив Аерон Мокрочуб. — Його слід віддати богові. За старим звичаєм.
«Та яка тобі різниця? Мертвий, то й мертвий.»
— Гаразд, забирайте.
— Ти теж підеш. Ти — очільник загону. Підношення богові має йти від тебе.
Це вже було для Теона занадто.
— Божа людина в нас ви, дядьку. От я і лишаю всі божі справи на вас. Якби ж ви зробили мені добрість та лишили на мене справу битви!
Теон махнув рукою. Верлаг та Стиг потягли бранця у бік моря. Аерон Мокрочуб кинув на небожа докірливий погляд і пішов за ними до берега, вкритого морською галькою. Щоб втопити Бенфреда Толгарта у морській воді — за старим залізним звичаєм.
«Це йому ж на добро», сказав собі Теон, просуваючись потроху в протилежному напрямі. Зі Стига стинач голів був не найкращий, а Бенфред мав шию жирну і товсту, як у вепра, добряче оповиту м’язами. «Я його колись дражнив за неї, щоб розсердити якнайдужче», пригадав він. «Коли ж це було? Роки зо три тому?» Коли Нед Старк їздив до Торгенового Закуту побачитися з паном Гелманом, Теон був у його почті й два тижні провів у товаристві Бенфреда.
Він чув переможний гармидер з-за повороту дороги, де сталася битва… якщо називати просту різанину таким гучним словом. Порізані барани мали на собі сталеву вовну, та все ж загинули, як барани.