Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
Крізь дзвін у вухах він почув голос Вольцова:
— Недоліт, Феттер!.. Вогонь!
Тепер постріли вже гриміли один за одним.
Очевидно, танкісти, що стояли на дорозі, нічого не бачили на тлі темного східного небокраю. Колона заворушилась тільки тоді, коли вибухнув і зачадив головний «шерман». Обидві уцілілі машини рвонулися з місця, відійшли одна від одної, незграбно розвернулися вправо і покотили по ріллі прямо на батарею.
Ствол знову відкотився назад, і коли Гольт машинально простяг руку по новий снаряд, він побачив, як попереду піднявся вируючий стовп диму і підскочив величезний жовто-червоний м’яч.
— Вогонь! — горлав Вольцов.
Гольт натиснув на спуск, обидва танки, як і раніше, повзли по рівній ріллі. Тепер і з їхніх гармат блиснув вогонь… Поряд із зеніткою на піщаному схилі розірвався перший снаряд, пісок і жевріючі осколки просвистіли над гарматою. Гольт пригнувся.
— …Вогонь!
Вибухова хвиля від снаряда, що впав неподалік, мало не збила Гольта з ніг; він ухопився за затвор, знову взяв снаряд і, вже натискуючи на спуск, побачив, як у сліпучому стовпі полум’я підлетіла вгору багатотонна башта танка. Але тут же нове влучення збило його з ніг, вся зенітна установка заходила ходором — останній танк був уже зовсім близько. Гольт, похитуючись, підвівся…
— …Вогонь!
Менше як за тридцять метрів танк зупинився з розбитою гусеницею, його гармата випльовувала біле полум’я, баштові кулемети бризкали білими цівками. Та ось по броні вже потекли вогняні струмочки палаючого бензину…
— …Вогонь!..
Пролунав сильний вибух, і танк охопило полум’я.
Тиша, що запала тепер довкола, була така моторошна, що у Гольта по спині забігали мурашки. Небо на заході зблідло. Стало зовсім темно, тільки язики полум’я, танцюючи, освітлювали зенітку. Біля підйомного механізму стояв Феттер, поплескував себе по стегнах і реготав мов божевільний. Раптом він заверещав:
— Ми переможемо… Ось побачите… Ми неодмінно переможемо!
Вольцов піднявся з сидіння, зірвав з себе каску і, дико блискаючи очима, крикнув:
— Всю роту рішу… Всіх рішу!
Похитуючись, Гольт відійшов убік. Нахилився. Біля ящика з-під снарядів лежало два молодих солдати. Осколки так спотворили їхні обличчя, що їх годі було пізнати.
Вони бігли в напрямі гір. Позаду горіли підбиті танки. Дорога спочатку піднімалась угору, але незабаром почала спускатися в долину. Обидва уцілілі новобранці зникли. Вольцов помітив це тільки тоді, коли вони прийшли в село, де з усіх вікон були вивішені білі прапори.
— Негідники! Свою шкуру рятують! — лаявся він.
Край села, біля самого лісу, стояв покинутий усіма селянський двір. Двері були незамкнуті. Вони увійшли в хату.
— Тут і залишимось.
Вольцов, важко ступаючи, піднявся по дерев’яних сходах, і, як був, одягнений, в заліплених грязюкою чоботях, повалився на ліжко. Гольт заступив у караул. Він ходив туди й назад між кущами верболозу і хатою. Холод проймав до кісток. Почало світати. Вдалині почулось гудіння мотора. Гольт кинувся в хату і миттю піднявся на другий поверх.
— Їдуть!
По сільській вулиці їхав автомобіль — якась квадратна відкрита машина — і в ньому, тримаючи карабіни між колінами, солдати в круглих касках і в формі кольору хакі. Гольт через кухню вибіг на подвір’я. Біля воріт залунали постріли. Вольцов і Феттер, сховавшись за ріг стодоли, відстрілювались. Коли Гольт добіг до лісу, позаду розірвалась ручна граната. Він озирнувся. Горіла стодола.
— Моя робота! — похвалився Феттер. — Кинув у солому гранату!
Обминаючи села, вони йшли на північний схід. Вольцов раз у раз зазирав у карту. Попереду знову гори. З гребеня вони побачили річку, що звивалась між горбами. На березі притулилось невеличке містечко. Дорога вела до білого кам’яного мосту.
Вони обережно спустились униз. На мосту, спершись на поручні і закинувши голову, стояв якийсь військовий і пив просто з пляшки. Дуже знайома поза!
Обер-фельдфебель Бургкерт осміхнувся. Він був страшенно п’яний; розмахуючи пляшкою, привітав їх:
— А! Новобранці!
Всі разом подалися до міста.
— Дивізія «Шлагетер», — промимрив Бургкерт, знову прикладаючись до пляшки. — Розвідка боєм… Весь розвідзагін літаки розбомбили к бісовій матері. Я знову роздобув машину…
— А війська тут є? — запитав Вольцов.
— Є. Я! — відповів обер-фельдфебель.
Феттер приснув.
Бургкерт провадив далі:
— Чекаю, коли підійдуть американці. Тоді й висаджу міст у повітря. Двадцять фаустпатронів.