Твори у 12 томах. Том 09

— Давно вже ти нікому не казав: «Манджай на своїх двоїх…», — тихо промовила вона.

Біллі осміхнувся.

— Ну що ж, нехай Рой Бланшар приїздить, — сказав він з величною поблажливістю. — Про мене. То все було так давно. Та й тепер я не маю часу морочити голову такими дурницями.

Він стиснув коня остротами і, виїхавши на рівнішу дорогу, погнав його риссю. Повз «Затишний Притулок» вони промчали вже галопом.

— Тільки перше заїдь додому пообідати, — мовила Сексон, під’їжджаючи до воріт ранчо «Мадрон».

— Ні, ти заїжджай, а я зараз не хочу, — відповів він.

— Але ж мені хочеться побути з тобою, — попросилася вона. — Скажи, в чому справа?

— Зачекай трохи. їдь додому та пообідай.

— Нізащо в світі! — скрикнула Сексон. — Тепер я все одно поїду за тобою.

Промчавши з півмилі дорогою, вони звернули вбік, по минули ворота, що їх поставив Біллі, і через поля вибралися на путівець, покритий крейдяною курявою. Цей путівець вів до глинища Чевона. Гілярдові сто сорок акрів лежали звідси на захід. З-за хмари куряви виринуло два вози.

— Біллі, твої запряги! — скрикнула Сексон. — Ти тільки подумай! Варто було тобі добре помізкувати, як вони вже заробляють на тебе гроші, а ти собі тим часом їздиш зі мною верхи!

— Аж сором подумати, як багато готівки дає мені щодня кожен запряг, — пробурмотів він.

Вони саме збочили до шлагбаума, за яким починалися Гілярдові акри, коли це перший хурман гукнув до них, махаючи рукою. Вони стримали коней.

— Той здоровий чалий паче зовсім сказився, — сказав хурман, зупиняючись обіч них. — Кусає, вищить, брикається. Вирвався з упряжі, наче вона паперова була. Відкусив зубами цілий шмат м’яса у Белді. А тоді ще поламав собі задню ногу. Я зроду не бачив, щоб ото кінь за чверть години накоїв стільки шкоди!..

— А ногу зламав направду? — гостро перепитав Біллі.

— Та певно ж.

— Гаразд, як розвантажите воза, їдьте просто до другої стайні й візьміть Бена. Він в оборі. Скажіть Метюзові, щоб він з ним лагідніше… І дістаньте рушницю, в Семмі є. Ну, й догляньте чалого. Мені зараз ніколи… А чому Метюз сам не поїхав з вами по Бена? Тоді б ви швидше впоралися.

— А він там мене чекає. Він гадав, що я й без нього знайду Бена.

— А він сам тим часом байдикуватиме, га? Ну, добре, їдьте вже.

— Отак з ними завжди, — сердито озвався Біллі до Сексон, коли вони рушили далі.— Ні тобі тями, ні клею в голові. Один сидить, згорнувши руки, а другий їде замість нього туди, куди той мав би їхати. Оце ж і клопіт з робітниками, що одержують два долари на день.

— В них і голови на два долари, — жваво додала Сексон. — А які ж бо інші голови сподівався ти мати за такі гроші?

— То правда, — згодився Біллі.— Якби в них кращі голови, то вони були б давно подалися до міста, як усі інші, більш кмітливі. Але ж і ті кмітливіші теж собі дурні. Якби знали, скільки можливостей на селі, то їх би й силою в місті не вдержати.