Гра у три руки
- Автор: Волков Алексей Михайлович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга - Богдан
- ISBN: 978-966-10-4515-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Гра у три руки». Краткое содержание книги:
В романі «Гра у три руки», на відміну від попередніх, уперше за багаторічну практику «доктора детективних наук» Олексія Волкова головну партію виконує жінка, яка намагається розплутати клубок обставин, здатних запросто зламати хребет і сильному чоловікові. Втім, існують жінки, здатні пограти в «чоловічі» ігри. Комбінації в їхньому виконанні елегантніші, удари влучніші, а відчуття жалю чи прояви пощади іноді взагалі відсутні. Але як би там не було, дві жіночі руки слабші від чоловічих. Чи не забракне їм сили у найбільш вирішальну мить?
Однак цим не вичерпується головна інтрига роману! Паралельно зі своєю героїнею автор наважується на спробу самотужки проаналізувати процеси, що відбуваються в її душі та свідомості. Ризикована і невдячна справа, адже збагнути жінку до кінця не вдавалося ще нікому. Що вийшло? Судіть самі...
Його довгі й міцні пальці почали закочувати поліетилен пакета, коли Ірина лише потягнулася до ключа у замку. О Господи!.. Те, що з'являлося звідти, змушувало роззявити рота. Кактус виявився величезним, не схожим на жоден з бачених раніше. Його міцне тіло огортало м'яке білувате «волосся» замість традиційних голок, а на верхівці вже розпускалась яскраво-жовта велика квітка.
— Клас... — тільки й змогла вимовити Ірина. — Боже, яке диво...
Рука сама потягнулася погладити біле м'яке «хутро», наче це була жива тваринка.
— Обережно, — застеріг Олег. — У нього ще й голки є.
Довгі й гострі голки стирчали крізь оте м'яке «волосся» рідко, але переконливо. Ого...
— Це вам.
— А... з приводу?
— Учора було восьме березня. Жіноче свято.
— Позавчора.
— Ну, нехай. Однаково. Але ж було...
Її голова вражено хитнулась, адже кілька тижнів тому під час однієї з розмов розповіла Олегові, тому своєму «віртуальному», про захоплення кактусами. Тоді відправила емейлом кілька найкращих зображень. І що тепер? Як розцінити цей подарунок? «Я знаю, хто ти насправді?» Чи то розмови з віртуальною подругою навіяли йому ідею подарувати саме таку квітку реальній жінці?
— А чому саме кактус? — Ірина таки дозволила своєму подиву вийти назовні. — Звідки ви взяли, що я люблю кактуси?
— Я не знав цього, — трохи знітивсь Олег. — Просто ви жінка неординарна. Навряд чи вас вразять троянди. А це щось таке... нестандартне. Що, потрапив у халепу? Не вгадав?
— Ні, навпаки. Я вражена. Рідко кому вдається зробити мені подарунок, який би подобався по-справжньому. А ви... Я... Чорти... Приємно, чесне слово. Напевно, він ще й не дешевий. Слухайте, а двадцять третє вже минуло так само, як і восьме березня, отже, я також маю право...
— Не варто, — засміявся він. — Я абсолютно мирна людина. День армії не викликає у мене позитивних відчуттів.
— А коли у вас день народження? — не вгавала Ірина.
— Аж у жовтні. Якщо до того часу не забудете, не маю нічого проти.
— Не забуду, — запевнила вона. — Але надто довго чекати. А давайте... Ну, коли тебе вітають і тобі приємно, прийнято хоч каву виставляти. Повернемося туди ж — і по філіжанці кави. Ні, справді. Там же кав'ярня поруч. Якщо, звісно, у вас є кілька хвилин.
Ну! Як запрошують такі чоловіки? Ірина була впевнена — цей уміє так, щоб не образити і не відштовхнути. Не вульгарно і не зачовгано.
— До моєї «кав'ярні» ближче, — подумавши, мовив Олег. — Якщо, звісно, ви не вважаєте, що це незручно.
— Не зовсім, якщо чесно. Вітання ваші, тож кава має бути моя.
Її відверто змовницький погляд припиняв подальшу гру слів автоматично. Проте Олег таки запитав:
— І це єдина причина? То я дозволю вам похазяйнувати і приготувати каву.
X
вартира виглядала більш аніж скромно, принаймні, як на погляд Ірини. Усе просто й дешево. Проте охайно і раціонально. Одна кімната. Вітальня у найдешевшому варіанті. Але ящики шаф не перекошені, стільчики стоять рівно та нічого не порозкидано. І навіть ручки у меблів не блищать недоречною позолотою, а віддають темним металевим відтінком. Те ж саме на кухні, де через кілька хвилин їй доведеться варити каву. Навіть у мийці чисто! Чорти...
Цей чоловік, який за всіма припущеннями, жив сам, справді не мав звички розкидатися брудними шкарпетками і залишати невимитий посуд. Хмм...
— Ви когось чекали? — просто і безпосередньо запитала Ірина.
«Вас» — мав би відповісти інший, насолоджуючись при цьому власною дотепністю. Він же тільки всміхнувсь. І відповів запитанням на запитання:
— Я знаю, що й жінки часом доволі вправно беруть молоток і викрутку, якщо нема на кого сподіватися. Принаймні, ви б не терпіли, мені здається, капання води з поламаного крана. Чому дивуєтесь іншим?
— Інші, принаймні ті, які обертаються навколо мене, потребують насамперед няньки. Навіть ті, котрі стоять високо і впливають на життя сторонніх людей.
Рух на кухні розпочався непомітно, за невимушеними філософськими темами, які можна було сміливо порушувати з цим чоловіком, не боячись при цьому залишитися насамоті. Побачивши, що їй таки не доведеться зварити каву, Ірина влізла у власний пакет і заходилася готувати бутерброди. Яким же був її подив, коли відчинилися дверцята холодильника, відтак на плитці опинилася невеличка каструля, від якої відразу ж почав поширюватися підозрілий запах.