Казки роботiв. Кiберiада
- Автор: Лем Станіслав
- Год: 2022
- Язык: украинский
- Переводчик: Юрій Попусенко
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Казки роботiв. Кiберiада». Краткое содержание книги:
В одних є міф — всі роботи були створені блідавцями. Їх ніхто не бачив, але всі рахують, що вони жахливі у всьому, і навіть дихають вони (о жах!) киснем, котрий роз'їдає залізо.
Інші ж чули про скарби крижаного царства, й самі сміливі електрицарі відправляються за ними.
А є й ті, хто не може перемогти дракона власного виробництва...
В цивілізації роботів діють свої закони та табу. Світи роботів заселені дивовижними персонажами, але мають вони проблеми, що так схожі з людськими. Та роботи беруться за їх рішення по-своєму. Все повинно бути раціональним та оптимальним, як велить кібернетика — своєрідна релігія світу Кіберіади.
Ілюстрації Даніеля Мруза та інші.
Тож почав він повертати голову в той бік, з якого почув запитання, і, поки він повертався, минуло два роки. Поглянув він своїми ясними очима‑галактиками в морок, і нічого там не побачив, бо рубіна давно вже там не було, а він попискував тепер у нього за спиною:
– Ну й маруда ж ти, мій зорянохмарний, сонцеволосий, ну й ледащо не гідне нінащо! Замість головою, сонцями звихреною, крутити, скажи‑но краще, скільки буде два плюс два. Тоді, мабуть, у твоїй макітрі згорить і згасне від старості половина блакитних гігантів!
Дуже розгнівали космолюда ті безсоромні глузи, і почав він, як тільки міг швидко, обертатися, бо ж гукали його десь з‑поза спини. А що обертався він чимраз жвавіше, то навколо осі його тіла нуртували чумацькі шляхи, а доти прямі галактики рук скрутилися з розгону в спіралі, й закружляли зоряні хмари, обертаючись на кулясті громаддя, і всі сонця й планети від того поспіху крутнулися в ньому, як запущена дзига; та поки він на супротивника зиркне баньками, той уже глузує з нього з другого боку.
Мчав сміливий кришталик щораз швидше й швидше, а космолюд так само все кружляв і кружляв за ним, але ніяк не міг його наздогнати, хоча й крутився вже, як дзига, і набрав він аж таких обертів, з такою страшною швидкістю почав кружляти, що розчахнулися гравітаційні пута, луснули напнуті до останнього шви тяжіння, що їх наклав Гігаціян, тріснули шви електричного притягання, і космолюд, наче перенапружена центрифуга, враз розірвався і розлетівся на всі боки, крутячи спіральними факелами‑галактиками, сіючи сузір’я, і так, розпорскане цією відцентровою силою, почалося розбігання туманностей. Мікромил казав потім, що перемога на його боці, бо Гігаціянів космолюд розлетівся перш ніж спромігся «бе» чи «ме» сказати; а Гігаціян наголошував на тому, що метою змагання було зміряти не з’єднувальну силу, а розум, тобто котрий із їхніх витворів розумніший, а не котрий із них краще купи тримається. І, оскільки оте тримання купи не мало нічого спільного з предметом суперечки, то Мікромил підступно й безславно обдурив його.
Відтоді їхня суперечка ще більш розпалилась. Мікромил шукає свого рубіна, який занесло десь під час катастрофи, та знайти його не може, бо коли гляне й побачить червоне світло, то враз туди біжить, аж то всього‑навсього червоніє світло галактик, які втікають від клопоту, тож він шукає знову, та все марно. А Гігаціян силкується гравітаціями‑шнурами, променями‑нитками, уживаючи замість голок найтвердіше випромінювання, зшити тріснутий тулуб свого космолюда. Але тільки‑но він що зшиє, то воно зразу ж і рветься, бо, власне, така страхітлива сила раз початого розбігання галактик; і жоден з них не спромігся дізнатися від матерії її таємниць, хоч і розуму її навчили, і уста вправили, але потім дійшло до цієї вирішальної розмови, і сталося лихо, яке нерозумні через свою необізнаність називають сотворінням світу.
А насправді, то просто через Мікромилового рубінчика луснув і розлетівся на дрібні шматочки Гігаціянів космолюд, і то на такі дрібні крихти, що й досі летять на всі боки. А хто цьому не вірить, нехай попитає вчених, хіба неправда, ніби все, що тільки є в Космосі, без упину, як дзига, обертається круг своєї осі; а з оцього запаморочливого обертання все, власне, й почалося.
КАЗКА ПРО ЦИФРОВУ МАШИНУ, ЩО ЗМАГАЛАСЯ З ДРАКОНОМ
[7]
Король Партобон найбільше всього цінив кібернетику як військове мистецтво. Королівство його кишіло мислячими машинами, а сам король Партобон постійно створював механічні армії, які з успіхом потім і перемагав.
Але все це швидко набридло йому, адже мріяв він про зоряні війни та походи. Й вирішив він тоді помістити на Місяць цифровую машину, яка в свою чергу повинна була виготовляти всякі війська та самопальну зброю. Та одного разу в машині виникла помилка, й замість того, щоб вчинити бійку, вона створила дракона, який став серйозно загорожувати королю Партобону…
Король Полеандр Партобон, володар Кіберії, був преславним воїном, а що він з повагою ставився до методів новітньої стратегії, то найбільше як воєнне мистецтво цінував кібернетику. В його королівстві повно було мислячих машин, бо Полеандр вмонтовував їх скрізь, де тільки міг: не лише в астрономічних обсерваторіях і школах, але і в каміння на дорогах наказував він вставляти електронні мізки, які гучними голосами застерігали перехожих, щоб ті не спіткнулись; так само наказав він обладнати стовпи, стіни, дерева, щоб скрізь можна було поспитати дороги. Він підключав електронні мізки до хмар, щоб провіщали дощ, мали їх гори й долини, словом, на Кіберії неможливо було кроку ступити, щоб не наткнутись на розумну машину.
7
© Український переклад, Ю. Попсуєнко, 1990. Перекладено за виданням: Stanistaw Lem, Cyberiada, Krakow, 1972.