Пульсари
- Автор: Копань Лариса Юрьевна
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Пульсари». Краткое содержание книги:
У глибоких і чорних, як Маріїні очі, димарях ворохобляться сажотруси, проклинаючи вуглець в усіх його модифікаціях. Поем про сажу не пишуть, лише критичні статті, серед яких є і твір з Маріїним автографом.
У глибоких і гарячих, як Маріїна вдача, підземеллях народився графіт, що має крихкість натурального шоколаду, чорноту прапора анархістів та ще Маріїних брів, а брудний він, немов цариця злиднів чи нещасливий день біолога, що експериментує на тваринах.
Але він скромний і водночас героїчний, як наша Марія.
Принагідно зазначимо, що в більшості сполук вуглець є неодмінним пайщиком, тому без надмірного пафосу можна твердити, що і Марія, і її грізний вчитель Швидкий своїм життям вуглецеві завдячують.
Із сказаного виходить, що реферована тема актуальна, має теоретичний інтерес та практичну вагу і заслуговує на фінансування.
Було б неправильним, однак, замовчувати все те, що зроблено раніше. Оскільки рецензія не претендує на історичну повноту, згадаємо лише кілька красномовних досягнень.
Минуло чотири тисячі років з тої пори, як у вогнищі, де горів вуглець, спеклася бронза, звістивши народження бронзової доби в Європі. Три тисячі років тому на Балканах вуглець визволив з руди залізо і започаткував епоху заліза. А сам залишався брудним, чорним, безславним, не оспіваним Гомерами. Вуглецем під личиною алмазу розсвердлювали дула гармат, збільшуючи їхню «убійну» силу. Вуглець змішували із залізом, утворюючи сталь. І люди проклинали залізо за вбивства, а вуглець залишався невинним, незнаним, хіба що лаяли його та діву Марію кочегари, шахтарі та ще професор Швидкий.
Скільки дисертацій, опер і романів написано «брудним» графітом, скільки пробурено нафтових свердловин вуглецем, перетвореним в алмазний пісок?! Про все це докладно сказано в літературному огляді роботи, що є предметом даного відгуку.
Авторка слушно звертає увагу читача на найяскравіші випадки наукових успіхів, описуючи їх не по-жіночому лаконічно, але по-жіночому самокритично, водночас з гідністю і вартою похвали широтою ерудиції. Вона правильно зазначає в другій частині, що графітом, найтугоплавкішим матеріалом на землі, захищають сопла ракетних двигунів. Не можемо втриматися від цитування:
«Графіт, — зауважує авторка, — уповільнює нейтрони в атомному котлі. З графіту роблять кузови «фольксвагенів». Скрипка із графітовою верхньою декою звучить не гірше за інструмент з найкращої резонансної ялини. Нейтронна бомба теж не без нього. А ось поем про вуглець не пишуть, бо він чорний, брудний, бо він крихкий і непридатний навіть для виготовлення кийків — улюблених технічних засобів навчання професора Швидкого.
Таке забуття та безслав’я вуглецю не завадило Едісону застосувати вугільну нитку для перших електричних ламп. А мною доведено, що вуглецеві волокна вдвічі, а то й втричі міцніші за сталь. Трубочки, зроблені з цих ниток, у сорок разів легші за стальні, хоч мають ту ж міцність».
Із наведеної цитати видно, що авторка не лише емоційна й екстравагантно темпераментна, але що вона добре знає історію винахідництва, досконало вивчила наукову літературу й опрацювала підшивки «Юного техника».
І ми не здивуємося, якщо невдовзі здійсняться її пророчі слова: «Велосипед з графітових трубок важитиме не двадцять кілограмів, як тепер «Україна», і не одинадцять, як самокат рядових велогонщиків, а всього п’ятсот грамів. А літак, а мотор, а міст… Навіть похідний стіл літературного критика, зроблений з графіту, важитиме не більше двох кілограмів і, зібраний, вміщатиметься в його портфелі». Далі авторка слушно запитує: «Та чи напишуть хоч тоді про вуглець поеми, романи, чи зверне увагу на нього аматор поезії Швидкий?»
Авторка ще раз демонструє свою зрілість вченого: вона вже може самостійно ставити такі запитання, на які не відповість уся Академія наук. У цьому сила її фантазії, що межує із справжнім мистецтвом!
Подаємо свій варіант відповіді: «Ні! Не напише Швидкий вірша про графіт. Адже він завжди матиме колір печалі, та й не все корисне, дивовижне своєю доцільністю захоплює поетів. Серце, скажімо, переповнює лірику: воно й болить, і мліє, і стогне, й співає, і говорить, і заклинає, і навіть з грудей вискакує. А печінка? Нерозроблена в поезії тема».
Докладний аналіз реферату дає підстави вважати: він повністю відповідає вимогам, що ставляться до робіт даного класу, тема заслуговує на увагу, авторка з чистою совістю може святкувати день народження, з яким ми її сердечно вітаємо.