Все правильно
- Автор: Усенко Оксана Игоревна
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Все правильно». Краткое содержание книги:
-Агов, обережно! Чи до офтальмолога вас проводити ? – гаркнула на автоматі Катя, повертаючи в вертикальне положення перекинуту валізу та поправляючи піджака.
-Ой, вибач.- незграбна студентка відскочила потираючи забиту руку і з цікавістю подивилась на Катю.- А ти вселятись приїхала?
-Так, приїхала. Тільки якось не склалось. – буркнула Катя, з неприязню розглядаючи незнайомку.
Струнка, середнього зросту дівчина була вдягнута в легку сріблясту куртку, коротку спідницю, дешеві туфлі на платформі. Сріблясті, але не факт що срібні, сережки з якимось дрібними прозорими камінцями, простенький годинник на зап’ястку, страхітлива і, знову ж таки, явно дешева жіноча сумка через плече. Єдине що більш-менш рятувало ситуацію, це красиве довге темне хвилясте волосся, зібране в «мальвіну» та доволі миловидні риси обличчя, навіть не тронуті косметикою. Проте чорні, занадто густі брови, не знали мабуть і слова такого «пінцет», а над мімікою варто було ретельно попрацювати – бо всі емоції відображались настільки явно, що останній дурень спіймає таку пташку на найменшій брехні. Оцінка цього незграбного непорозуміння в Каті проходила автоматично, але зустрівшись поглядом з уважно розглядаючою її дівчиною Катя відчула, що критично-іронічні, вже готові зірватись з язика слова (ну не дякувати ж її за позаплановий синець!) десь загубились, а вся злість наче випарувалась. Натомість виникло бажання просто сісти і розплакатись, можна навіть на плечі цієї незнайомки. Сварка з рідними вдома, не найкраща дорога (одна стара їй заледве все волосся не видрала, відвойовуючи місце в електричці, інша п’янь облила пивом спідницю), тепер цей жлоб комендант… А вона ж лишень хоче освіту отримати! Ту яку сама обрала!
-Чому не склалось?- відволікла її незнайомка і Катя титанічним зусиллям сили волі змусила відступити сльози та криво посміхнулась.
-Та як раптом з’ясувалось місць немає… Щось там в адміністрації не склалось з математикою.
-А ти мабуть з заочників? На начитку?
-Так.
-Здалеку?
- Ну, як подивитись… Три години на електричці.- Катя не розуміла, чого відповідає на всі ці питання, чого взагалі не пошле це цікаве і явно задоволене життям дівча, та не почне вирішувати власні проблеми, яких набралось цілий мішок та ще торбинка.
-Далеко. А хочеш в нашій кімнаті пожити? Моя сусідка якраз захворіла і поїхала, а ще одне ліжко в нас вільне.
-Так ваш же комендант сказав…
-А, просто заочників зазвичай не підселяють до денників, та і в мене є певні привілеї. Я на днях дізналась, що маю право на ще одне койко-місце як староста поверху. От і знадобилось! Пішли, до коменданта, зараз все вирішимо! Так, давай твою валізу тут залишимо… Дядь Саш, подивіться за торбинкою!- крикнула дівчина охоронцеві, що стояв біля вахтерки і, покинувши не саму маленьку валізу Каті просто посеред холу, потягла горе-заочницю за руку.
Катя ніколи наче не скаржилась на уповільнену реакцію, а тут наче стовбняк напав! Вона тільки здивовано кліпала, спочатку на раптом ставшого привітним та усміхненим охоронця, (та цей чоловік її до цього моменту в упор не бачив, ретельно вивчаючи з похмурим виглядом мух на стелі!) потім коли незнайома дівчина втягнула її до тільки-но покинутого кабінету коменданта, радісно (наче тільки цього і чекала!) повідомивши, що згодна взяти жити до себе в кімнату Катю. Тут же, якимось дивом отримавши договір на проживання, тимчасовий пропуск, та квитанцію на оплату (От наче всі саме її чекали і вже все приготували!). Комендант, схоже, навіть не здивувався такій невимушено активній поведінці і тільки з посмішкою побажав гарно облаштуватись. Катя дивилась на цього чоловіка і не пізнавала його. Де поділись байдужість, саркастична іронія, недвозначні погляди? Та перед нею тепер стояв просто рідний люблячий батько, згодний зробити будь що задля своїх студентів!
Витягнувши з кабінету очманівшу Катю, дівчисько радісно подякувало охоронцеві за доглянуту валізу і помахавши договором перед літньою вахтершою зі словами – « ми зараз розпакуємось, а потім все принесемо і на пропуск печатку поставимо та фото вклеїмо», втягла Катю до ліфта.