Моя участь у визвольних змаганнях 1917-1920
- Автор: Станімір Осип
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: Logos
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Моя участь у визвольних змаганнях 1917-1920». Краткое содержание книги:
Тим часом ще заки ми вспіли належно угрупуватись, поляки нас випередили і вже 7 березня вдарили на нас більшими силами від сторони Черлян і Вовчух, тобто на наше праве і ліве крило, з наміром нас окрилити і розбити. Цього однак не вдалось їм осягнути. Їхній наступ з Черлян на У герці Незабитівські застав уже нас, тобто групу «Городок», відповідно приготованими. Ще ніччю, з 6-го на 7-го березня, ми зайняли випадові позиції, напроти городецького передмістя і Черлян та дещо укріпились. Ранком поляки почали несподівано свій наступ. Наша артилерія привітала їх гураґанним огнем і вдачними флянковими пострілами з Рущини в У герцях та нанесла їм поважних втрат. Після артилерійської підготови відізвались наші скоростріли і ми пішли до протинаступу. Терен був засипаний глибоким снігом і бій затягнувся до пізного вечора, після чого поляки, на відтинку куреня поручника Ліщинського, вивтікали назад до Черлян, а мій 2-гий курінь рушив вперед і зайняв південну частину городецького передмістя.
Наступ поляків, того самого дня, на наше ліве крило в районі Вовчух мав спочатку успіх. Вони використали густу рані тину мряку, підтягнули сили та вдарили нагло на наші позиції, при чому здобули горб 307 і село Долиняни. Заскочений тим підп. Кравс кинув до протинаступу гуцульський пробойовий курінь четаря Голинського та І-ший курінь УСС-ів поручника Івановича, які ще того самого дня, вечором, у важкому бою, відбили Долиняни і Вовчухи та дійшли до залізничого шляху між Вовчухами і Братковичами. Наш удар був такий сильний, що розбиті ворожі частини, в панічному безладі, вивтікали в напрямі Судової Вишні і Городка, залишаючи нам як добичу одну тяжку батерію, 7 скорострілів і 200 полонених. Так закінчились оба польські наступи на наше праве і ліве крило повною невдачею.
На другий день, тобто 8-го березня, почався загальний наступ всіх трьох наших груп згідно з пляном та з устними директивами згаданої воєнної наради в Гошанах з дня 6. 3. 1919 р., з головним напрямом на північний схід і на Городок. Бриґада УСС-ів перейшла широким фронтом залізничий шлях, зайняла приступом село Братковичі й узгір’я за селом та знищила основно залізничий шлях — тобто позривано рейки, висаджено в повітря братковецький міст і кілька віядуктів та розкопано на більшому просторі залізничий насип, при чому вживано до помочі місцевого населення.
В тому самому дні курені групи «Городок» пішли теж вперед. Курінь поручника Михайла Ліщинського підступив під Черляни і там згідно з наказом почав окопуватись як забезпечення нашого лівого крила, а мій ІІ-гий курінь в рукопашному бою поміж хатами зайняв майже половину городецького передмістя, довгого на кілька кільометрів.
Та найбільше завзяті бої цього дня відбулися в районі групи «Судова Вишня», де гуцульський курінь четаря Голинського бравурним наступом здобув село і залізничу станцію Родатичі, а ІІІ-тий курінь сотника Ліськевича під командою поручника Петра Савицького зайняв присілок Княжі Мости, здобувши перед тим, при помочі чет. Вайгамера та його 8-ох кавалеристів, ворожий панцерний потяг з одною гарматою й 2-ма скорострілами. Цей потяг називався «Всцєкли» і був опанцерений тільки з боків. По знищенні цеї панцерки приступлено до основного знищення залізничого шляху коло Княжих Мостів при помочі дооколичного населення.
Бої 7-го і 8-го березня принесли нам значний успіх, це є — остаточне перервання залізничого шляху Перемишль-Львів на просторі від Княжих Мостів аж під сам Городок та розбиття головних польських сил, що панічно вивтікали на Судову Вишню й Городок. Цеї перемоги наше командування не використало як слід і не поширило свого наступу за утікаючим ворогом на Судову Вишню, а держалось дальше попереднього пляну — наступу з головним ударом на Городок. Тому група "Судова Вишня" не переслідувала утікаючого ворога, але згідно з наказом окопалась і зайняла оборонні позиції, подібно, як це мало місце і в групі «Крукеничі». Це занедбання з нашої сторони причинилось у значній мірі до нашої програної під Городком, а в слід за тим і під Львовом. Завинила тут в першій мірі команда ІІІ-го корпусу — полковник Гриць Коссак та його шеф штабу отаман Долежаль, що ніяк не хотіла погодитись на пропозиції підп. Кравса і вдарити на Судову Вишню за утікаючим ворогом.