Вода з каменю. Саксаул у пісках
- Автор: Іваничук Роман
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3950-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вода з каменю. Саксаул у пісках». Краткое содержание книги:
— І oni pojda na moskali–i?[37]
— І на австріяків, пане шамбелян! О–о, мій дядько — велика людина, ви чуєте, ваша світлість князю? Він багато років провів у Арабії, вернувся звідти еміром, як оце ви — індійським князем, він так і назвав себе еміром Таджель Фегером, він заснував у Саврані біля Старокостянтинова новий Запорозький кіш! У нього є свої співці й лірники, вірний друг еміра славний стихотворець Тимко Падура уже пішов по Україні будити лірою народ, який проголосить Вацлава своїм гетьманом Ревухою, і поведе він, на білому коні, стотисячну козацьку армію на битву. О–о, пане Бальзамін, тоді ми забудемо, що є на світі Аракан — вільна країна, в якій немає ані тюрем, ані в'язнів, наша ойчизна сама стане такою.
Соломон Бальзамін спав, закутавшись у біле фередже; захоплений рожевими мріями Едмунд не помічав цього, а Йов'яльський допитувався:
— A beda zyc w niej ludzi–i?[38]
— Будуть, будуть, пане шамбелян! — вигукнув Едмунд.
Ржевуський взяв у долоні голову, похитував нею, крізь пальці протікали сльози розчулення.
— А я поїду, поїду з вами в Аракан, — схлипнув, — подивлюся, збагну, вивчу і повернуся…
— заспівав Ржевуський, і Бальзамін прокинувся від бравурної пісні.
Він притулив складені долоні до чола, на якому чорніла родимка індійського магараджі, запитав:
— Уже приїхали–сьмо до вашого замку, що ви такі веселі?
— Ще трохи, ваша світлість, ще трохи, і ви побачите розкішний палац, власність мого двоюрідного брата Леонтія, який живе у серці Польщі — Варшаві. О, що то за палац! Його будував коронний гетьман незалежної колись Речі Посполитої Станіслав Конєцпольський за проектом Боплана. А в ньому зали — кармазинова, китайська, золота, дзеркальна…
— A sa w tym zamku ludzi–i?[39] — знову запитав Йов'яльський.
— Ми там будемо, ми, пане шамбелян!
Бальзамін опустив долоні, поглянув на щасливе обличчя Ржевуського і вдоволено посміхнувся.
Ридван зупинився. Пан Едмунд відчинив дверцята, вийшов, допоміг зійти Бальзамінові і Йов'яльському й маєстатичним жестом показав на шпилі замку, що проступали крізь ранкові сутінки.
…Агасфер ішов своїм звичним недільним маршрутом, наче нічого нині з ним і не трапилося, одне тільки, що не підводив на зустрічних допитливого погляду: був задуманий.
Заклавши руки за спину й затиснувши в долонях голову палички, що волочилася за ним і видзвонювала закованим кінцем об каміння, він квапно крокував, ніби мав до когось пильну справу. Гетьманськими валами, понад смердючою Полтвою дійшов до плацу Каструм, на якому завжди паслася прив'язана довгим шнурком до палі Аронова коза — Агасфер кожного разу її обминав, а коли вона войовничо наставляла роги, замахувався на неї палицею. Тепер зупинився, згадавши щось. Круто повернув до халабудки, що стояла на самому краю берега і закіптюженим, складеним із кількох шибок віконцем заздрісно дивилася на барокові капітелі колон Низького Замку, на великі вікна й балкони, підперті атлантами. Арониха розвішувала мокре шмаття на шнури — в неї був будний день, і її не обходила християнська неділя; на столику, винесеному перед халабуду, розкладав Арон пачки тютюну і сигари. Він дуже здивувався, побачивши, що Агасфер підходить до його трафіки[40] — ніхто ж бо ніколи не бачив, щоб старий курив.
Арон вдавав, що не помічає Агасфера, йому ніяково було дивитися в очі цьому дивному чоловікові, якими він немов про щось весь час запитував, а сам завжди мовчав; тепер, на свій подив, уперше почув його голос:
— Ароне, — прошепотів Агасфер, нахиляючись до трафікаря, — ти еврей і мусив би знати, чому мене називають Вічним жидом?
Арон розкладав на столику крам і не підводив голови: старий постоїть трохи й піде.
Але Агасфер не відходив, чекав відповіді.
Що було робити: трафікар розігнувся, якийсь час дивився крізь примружені повіки на старця, погладжуючи бороду, врешті посмикав себе за пейси, що викручувалися з–під ярмулки, мовив розважливо:
— Кожен, хто хоче більше знати, ніж знає, мусить читати Святе Письмо.
— Я не вмію читати, — зітхнув Агасфер.
— Хто не вміє читати, той уміє слухати, — підвів пальця Арон. — Але знаєш що: спитай про це краще у Вольфа на Личакові, ти заходиш до його цукерні.
— Він дає мені булочку, але говорити зі мною не захоче — Вольф багач.
37
І вони підуть проти москалів? (пол.)
38
А будуть жити в ній люди? (пол.)
39
А в тім замку є люди? (пол.)
40
Єврейська крамничка.