Пригоди Шерлока Холмса. Том III

Славна то була людина — цей мешканець старої Англії, щирий, добрий і шляхетний, із широким простакуватим обличчям і великими блакитними очима. Холмс вислухав його розповідь із глибокою увагою, а потім замислено сів і кілька хвилин мовчав.

— Чи не здається вам, містере К’юбіте, — промовив нарешті він, — що найкраще було б просто розпитати дружину про все й попросити її поділитися своєю таємницею з вами?

Хілтон К’юбіт хитнув своєю широкою головою:

— Обіцянка є обіцянка, містере Холмсе. Якби Ельсі бажала, вона сама розповіла б мені про все. Якщо ж ні, то я не домагатимуся в неї зізнання силоміць. Але я маю право дізнатися про все сам і зроблю це.

— Тоді я від щирого серця допомагатиму вам. Насамперед скажіть, чи не з’являлись у вашому найближчому сусідстві якісь приїжджі?

— Ні.

— Як я зрозумів, ви мешкаєте в досить тихому місці. Кожне нове обличчя там не залишилося б без вашої уваги.

— Якби нова особа з’явилася в найближчому сусідстві, то ні. Але неподалік від нас — кілька сіл з непоганими пляжами, й господарі приймають там дачників.

— Ці фігурки, звичайно, мають якийсь зміст. Якщо це випадковий малюнок, то розгадати його неможливо; якщо ж це зашифрований напис, то ми, безперечно, проникнемо в його сутність. Але цей малюнок такий невеличкий, що я нічого не можу вдіяти з ним, та й факти, які ви надали мені, такі непевні, що ми не маємо ґрунту для жодних міркувань... Я порадив би вам повернутися до Норфолка і стежити за всім, що відбувається довкола, а також надсилати мені малюнки всіх нових чоловічків у танці, коли ви де-небудь побачите їх. Збирайте відомості про всіх незнайомих осіб, що з’являються поблизу. Як помітите щось нове, одразу приїжджайте до мене. Ось найкраща порада, яку я можу вам дати, містере К’юбіте. Якщо ж буде потреба, то я завжди готовий відвідати ваш норфолкський дім.